Перший наклад книги "История Крыма", що надійшла у продаж в жовтні 2014 року, вже розпродано, повідомив DW Владислав Кононов - прес-секретар Російського військово-історичного товариства, під патронатом якого книга побачила світ. Популярність книжки нескладно пояснити, якщо зважити на міжнародні катаклізми 2014 року, хоч більша частина праці - це рутинний та інколи нудний для масового читача переказ фактів військово-політичної історії півострова. Книжка не містить жодної ілюстрації чи навіть карти, що досить незвично для такого типу видань. Водночас окремі інтерпретації викликають сумнів у науковій сумлінності авторів - насамперед питання виникають у кримських татар.

Історію Криму написали "патріоти"

Російське військово-історичне товариство, що ініціювало видання книги, - це державна організація, створена указом Володимира Путіна у 2012 році. Якщо вірити офіційному сайту, до її завдань, належить, крім усього іншого, "сприяти вихованню громадян Росії, особливо молоді та юнацтва, у дусі любові, вірності та самовідданого служіння Батьківщині, поваги до Захисника Вітчизни, Збройних Сил Російської Федерації". Серйозні академічні установи відмовились коментувати працю "История Крыма".

Прес-секретар Інституту російської історії РАН Тимур Мухаматулін повідомив DW, що в Інституті працюють над власним проектом з аналогічної тематики і не бачать необхідності оцінювати роботу колег. В Інституті Національної академії наук України висловились значно різкіше. "Я цю книгу не читав і читати не збираюсь!" - відрубав заступник керівника організації Геннадій Боряк, уточнивши, що вже певний час намагається не підтримувати контакти з істориками "країни-агресора".

Цікаво, що передмову до "Історії Криму" написав міністр культури Росії Володимир Мединський, що має ступінь доктора історичних наук. Як історик та автор популярних книг Мединський відомий своїм довільним поводженням з науковими фактами. "Мої джерела - це і художня література, і кіно, і ітернет, - цитував Мединського тижневик "Коммерсант-Власть" у 2009 році. - Я пишу не так про те, що було, чи чого не було насправді, як про те, що ми думаємо про те і як ця думка впливає на наш світогляд та поведінку".

Кримське ханство - держава розбійників?

Передмова міністра культури цілком відповідає його науковому стилю. Описуючи причини завоювання Кримського ханства військами Російської імперії, Мединський фокусує увагу читача на практиці продажу людей у неволю татарами: "…не минало й року без наступного наскоку, кривавої різанини і полону тисяч російський юнаків та дівчат, яких вели в неволю з мотузками на шиї. Долі невільників не позаздриш - на чоловіків чекала виснажлива служба на галерах, а на юнаків та дівчат - ґвалтування". Надалі мотив "поневолення" багаторазово повторюється у тексті книги - цілком у дусі казок про Іллю Муромця.

З таким тлумаченням історії рішуче незгодні самі кримські татари. Нариман Джелялов, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, заявив DW: "Вкрай хибно розглядати Кримське ханство як розбійницьку державу! У той період торгівля людьми мала місце скрізь у світі, у тім числі і на Русі."

Джелялов впевнений, що однобічний виклад історичних фактів неприпустимий і навіть небезпечний, особливо в популярній історичній літературі: "Я хочу нагадати авторам, які дозволяють собі повідомляти про одні факти та замовчувати інші, що найпізніше рабство відмінили саме в Російській імперії. Аж до 1861 року одні росіяни торгували іншими, і не лише торгували, але й вимінювали їх на собак і навіть програвали в карти, тим самим демонструючи повну зневагу до людської гідності". Не переконання Джелялова, описувати історичні події вибірково - неприпустимо. Це створює у необізнаного читача цілком спотворену картину минулого, породжує помилкові оцінки та реакції у суспільстві. "По суті, це провокація, - каже він, - Кожний професійний історик вам скаже, що Кримське ханство славилось зовсім не работоргівлею, а своїми майстерними ремеслами та культурою".

Трагедії татарського народу "забракло місця"

У багатослівній передмові міністра культури для середньовічної работоргівлі знайшлось місце, а от для такого ганебного епізоду у новітній історії Росії, як депортація кримськотатарського народу під час Другої світової війни місця забракло. У книзі обсягом у 460 сторінок цій проблемі відвели всього чотири абзаци. Для порівняння, питанням післявоєнної відбудови економіки півострова виділили удвічі більше місця. "В одну книгу всі аспекти розвитку регіону умістити неможливо. Мабуть, цьому питанню треба присвятити окрему працю" - пояснив DW прес-секретар Військово-історичного товариства.

Та річ не тільки в обсягах тем. Автори описують депортацію цілого народу сухою мовою офіційних радянських документів: "ЦК КП(б) УзРСР зазначав, що спершу спецпереселенці з Криму жили в "незадовільних" умовах, що вплинуло на високу смертність серед них". За словами Джелялова, татари не вперше стикаються з таким ставленням істориків. "Дуже часто беруться відомості з офіційних документів та зовсім нехтуються живі свідчення очевидців та жертв", - каже він. На його погляд, ці свідчення вкрай важливі. Згідно з опублікованими спогадами, багато людей помирало від інфекційних хвороб, через невлаштоване життя та жорстокість органів НКВС. "Не можна ігнорувати такі свідчення. Адже ще й досі живі ті, хто пережив усе це", - обурюється представник Меджлісу.

Наведемо тут лише один фрагмент з опублікованих спогадів репресованих: "Люди за померлих чіпляються, плачуть, не віддають. Солдати тіла дорослих викидають у двері, а дітей - у вікно…" (З книги "Депортация крымских татар 18 мая 1944 года. Как это было" за редакцією Рефата Куртієва) Чому цього немає в "Истории Крыма"? Невже така історія не дозволить Військово-історичному товариству правильно виховувати молодь "у дусі любові, відданості та саможертовного служіння Батьківщині", як це записано у його статуті? Крім того, взагалі незбагненно, з якого дива розділ, у якому автори описують цю трагічну подію, називається "Всесоюзная здравница".