30 жовтня в Росії відзначають День пам'яті жертв політичних репресій. У цей день з ініціативи міжнародного правозахисного товариства "Меморіал" у низці російських міст відбуваються жалобні мітинги, на яких зачитують імена загиблих в роки великого сталінського терору (1937-1938 роки).

День 30 жовтня - особливий. Іще у 1974 році радянські політв'язні обрали його, аби висловити протест проти політичних переслідувань. Саме тоді за ініціативою дисидента Кроніда Любарського в'язні пермських і мордовських таборів провели на знак протесту спільне голодування й запалили свічки в пам'ять про своїх загиблих товаришів.

Про значення цієї пам'ятної дати, а також про подібності і розходження в положенні політичних ув'язнених в сучасній Росії та в Радянському Союзі кореспондент DW поговорив з членом правління товариства "Меморіал", колишнім політичним в'язням В'ячеславом Долиніним. Він був засуджений в 1982 році за розповсюдження "самвидаву" і вийшов на свободу в 1987 року.

DW: Як Ви відзначали День політв'язня СРСР, перебуваючи за ґратами?

Вячеслав Долінін: У 37-й зоні Пермської області, де я сидів, напередодні цього дня ми, зазвичай, писали дві заяви. Одну - начальнику табору про те, що 30 жовтня ми будемо проводити одноденне голодування, а друге, в якому ми викладали свої вимоги, - в генеральну прокуратуру.

По-перше, ми вимагали, щоб нас визнали політичними ув'язненими, і відповідно до підсумкового документу Мадридської наради 1980 року і Гельсінським пактом з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року, допустили в місця ув'язнення експертів міжнародних правозахисних організацій. До речі, під обома вищезгаданими документами стояв підпис СРСР.

А кого з тих, хто перебував разом з вами в таборі, Ви зараховуєте саме до політичних в'язнів?

Це були ті, хто відстоював свободу поширення інформації, борці за свободу пересування, а також представники різних націоналістичних рухів колишніх радянських республік, які боролися за їхню незалежність. Перш за все, це були представники держав Балтії, України, Грузії та Вірменії. До речі, з деякими з них я підтримую стосунки дотепер. В Литві це - Сігітас Тамкявічус. Перебуваючи за ґратами, він був кухарем! А зараз він - архієпископ Каунаса.

Крім того, я листуюся з Олесем Шевченком з Києва. Він був заарештований за видання підпільного журналу "Український вісник". А в 1990 році став депутатом Верховної ради. Зараз він активно залучений до політичної діяльності в себе на батьківщині.

Чи виникали у вас - радянських політв'язнів 80-х років - якісь непорозуміння між собою з ідеологічних чи з національних питань?

Ні, ніколи. Могла бути якась неприязнь на особистому побутовому рівні, але не з політичних питань. У цьому ми були солідарні один з одним. І з національних питань у нас не було протиріч. Скажімо, в той час, коли я перебував в ув'язненні в пермському таборі, у нас не було жодних проявів антисемітизму.

Хоча були гарячі суперечки, наприклад, між віруючими і атеїстами. Але до серйозних конфліктів між ними справа не доходила.

А хто, на Вашу думку, належить до жертв політичних репресій в сучасній Росії?

Я б сюди зарахував тих, кого притягли до кримінальної відповідальності за участь в акціях протесту. Люди вийшли на вулицю, щоб висловити свою громадянську позицію, наприклад, з приводу нечесних виборів. І те, що вони вчинили, абсолютно не відповідає каральним заходам, до яких їх засудили. У даному випадку я маю на увазі, в першу чергу, фігурантів так званої "Болотної справи". І я вважаю, що їх, безумовно, необхідно звільнити.

А як би Ви взагалі могли порівняти і рівень політичних репресій, і умови утримання ув'язнених в останні роки існування СРСР та зараз?

З моєї точки зору, зараз режим, якщо говорити про умови ув'язнення, набагато м'якший, ніж в ті часи, коли я перебував у таборі. Тоді існували жорсткі обмеження щодо продуктових передач, особливо це стосувалося чаю, кави, шоколаду. Звичайно, це може виглядати, як якісь побутові дрібниці. Але для людини, яка перебуває за ґратами, це досить важливо.

Зараз в ШІЗО (штрафному ізоляторі. - Ред.) кожного дня дають гарячу їжу, а нас годували через день. Тому в побутовому плані умови ув'язнення стали кращими. Існує більше можливостей для контактів із зовнішнім світом. Наприклад, зараз можна поговорити з родичами за допомогою мобільного телефона, а в наш час таке неможливо було собі уявити.

Що стосується схожості режимів, то нинішня авторитарна влада в Росії багато що успадкувала від своєї попередниці - тоталітарної комуністичної влади Радянського Союзу. У тому числі, і кадри, які стоять на чолі країни, були виховані колишнім режимом та багато від нього перейняли. Коли президентом країни є полковник КДБ - організації, яка займалася придушенням вільнодумства - зрозуміло, що така влада і сьогодні навряд чи підтримуватиме свободу слова та плюралізм думок.