Народний артист Росії, режисер Йосип Райхельгауз відрізняється від багатьох своїх російських колег тим, що не боїться висловлювати свою активну громадянську позицію. DW поспілкувалася з театральним режисером під час його візиту до Відня, куди Райхельгауз завітав зі своїм іронічно-драматичним спектаклем "Врятувати камер-юнкера Пушкіна" .

Deutsche Welle: Пане Райхельгаузе, у прямому ефірі російського телеканалу Ви зробили сміливу заяву, попросивши перестати розпалювати війну в Україні. Скажіть, чи були наслідки після даного висловлювання як з боку влади, так і з боку Ваших знайомих, друзів, близьких? І якщо були, то які?

Йосиф Райхельгауз: На щастя, сьогодні в Росії ще дозволено достатньо вільно виражати свою думку, і я сподіваюсь, що так воно й залишиться. Поки ніхто мене не "карав" через мої регулярні виступи на телебаченні, мої заяви, мої оцінки політичних ситуацій. Навіть навпаки, кілька днів тому я отримав черговий орден від нашого президента, від Путіна, орден за заслуги у театральному мистецтві. Я вважаю, що так, у нашій країні далеко не все сьогодні справедливо, але так вже ми живемо, так вже є… Я не хочу, щоб моя країна брала участь у війні чи заохочувала до війни, і якщо я бачу подібні прояви, то я, звісно ж, виступаю проти. Я абсолютно переконаний, що сьогодні російський народ, так само як і український, хоче миру, а не війни. Тому цього зараз необхідно прагнути. Якщо я бачу, що хтось із мої колег, байдуже журналіст чи режисер, сприяє розпалюванню міждержавної і міжнаціональної ворожнечі, я протестую проти цього, і я впевнений, що правий.

Чи були у Вас на цьому ґрунті вже конфлікти у акторсько-режисерських колах?

Безумовно, були. У нашому театрі працює декілька телевізійних ведучих, які на центральних каналах виражають якісь інші, вибачте, установки чи якусь іншу ідеологію, але нічого страшного у цьому нема. Я вважаю, що це ознака нормальної, цивілізованої, демократичної держави, коли люди, які працюють разом, в одному театрі, приміром, можуть мати різні погляди на одну і ту ж подію.

Ви народилися в Україні і до 16 років жили в Одесі, Ви себе ще якоюсь мірою відчуваєте українцем, чи вже на 100% росіянином?

Ви знаєте, я відчуваю себе і не росіянином, і не українцем, і навіть не євреєм, яким я насправді є. Звісно ж, я – російський режисер, але мені подобається жити у відкритому світі. Мені здається, що культура, як жодна інша сфера, дає можливість людині жити саме у цивілізованому і відкритому світі.

В одному зі своїх інтерв’ю Ви говорили, що театр буває політичним, а буває художнім. До якого виду належить Ваш театр?

Тут, бачите, як складається, театр не може жити за межами політики. Він існує у цьому ж повітрі, у цьому ж середовищі, у цьому ж часі, тому ми не можемо просто зробити вигляд, що це нас не стосується. Ми не можемо говорити, приміром: я не знаю і не хочу знати, які там санкції запровадила Європа проти Росії. Але, незважаючи на це, у всіх країнах і у всі часи живе людина. Є її життя. Тому завжди існували і будуть існувати такі вічні проблеми, як "любить – не любить", "зрадив – не зрадив". Тобто є пристрасті, і люди цими пристрастями живуть. Наш театр все ж художній, бо він займається людиною, її життям, її переживаннями, її думками, її фізіологією.

Що Вас обурює в "інформаційній війні"?

Мені не подобається, як поводять себе журналісти на російському телебаченні, але мені так само не подобається, як поводять себе журналісти на українському телебаченні. Я всюди бачу ту ж схему. Ми кричимо: "Ось там бандерівці і фашисти". А ви кричите: "Он там москалі і фашисти". І те, і інше – низько.

Як, на Вашу думку, можна боротися із пропагандою?

Я зі свого боку намагаюся постійно про це говорити і в Росії, і в Україні. У мене немає такого, щоб я прийняв якусь одну сторону і цю сторону захищав. Я вибираю лиш єдине – мир і можливість для людей проживати своє життя нормально. За це я готовий боротися. Будь-якій нормальній людині війна не потрібна: це жах, катастрофа, кошмар.

А як же цінності Майдану, за які вийшли люди?

Це дуже складна і серйозна політична розмова. Я був на Майдані. Я там багато бачив. Там було дуже багато того, що я розділяю. Там, бачите, відбулася революція, яка скинула остогидлий режим, який довгий час обманював народ. Інша справа – і так буває часто – що до цих ідеалістичних настроїв, до цих високих демократичних ідей, само собою розуміється, негайно ж приєдналися й інші ідеї, ідеї, які я не розділяю.

Як себе мають зараз поводити діячі мистецтва? Приміром, як Ви оцінюєте нещодавню резонансну ситуацію, коли російсько-австрійська оперна діва Анна Нетребко позувала з прапором сепаратистів?

Я вважаю, що кожна людина, яка працює в театрі, в кіно, на естраді, де завгодно, поводить себе так, як вважає за необхідне, а справа громадськості вже – оцінювати поведінку цієї людини, приймати або не приймати, вважати таку людину героєм або негідником. Це справа людей. Я вважаю, що я маю відповідати за свої вчинки, крім того, я маю відповідати за вчинки мого театру. Звісно ж, те, що зараз відбувається, просто не може залишити людей байдужими і є такі "перегини" і в один бік, і в інший, навіть серед найрозумніших і найосвіченіших людей. Буває, знаєш людину вже багато років, і тут раптом чуєш від неї щось на кшталт "прокляті фашисти", "хунта". Я з таким не згоден, я вважаю, що це взагалі омана, безглуздя, дурний тон. Так само я думаю, коли чую подібні "прокляття" в сторону мого народу. Я не хочу брати у цьому участь і це розділяти.

Чи буваєте Ви зараз із гастролями в Україні?

Мені шкода, що наш театр зараз перестав їздити на гастролі до України, але ми перестали, бо нас не звуть зараз в Україну, а не тому, що нас не пускають чи ми не хочемо. Ми в Україні раніше грали щороку: в театрі Івана Франка, Лесі Українки, ми грали в Одесі, нас кликали керівники міст, керівники театрів, але як усе це сталося, нас перестали кликати. Хоча я чув, що розповідають інше, що російські театри перестали їздити в Україну. Ні, не перестали. Нехай нас позвуть, і ми обов’язково приїдемо. Тут дуже важливо зрозуміти, хто починає руйнувати культурні зв’язки.

Як такий неоднозначний зараз імідж Росії взагалі впливає на частоту запрошень російського театру в Європу і на його сприйняття європейцями?

Поки що ніяк. Нас як запрошували, так і запрошують. Ми, як і раніше, домовляємося про гастролі і про обміни. Приміром, віденський театр, в якому ми граємо зараз, ми запросимо до нас на гастролі у Москву. Тобто абсолютно все так само, як було рік тому, два роки тому… Я не думаю, що глядачів, котрі хочуть подивитися виставу того чи іншого театру, буде зупиняти те, що керівництво ЄС оголосило проти Росії санкції. Слава Богу, у культурній сфері нічого ще не "розірвано".

Як Ви думаєте, коли це все закінчиться, чи є ймовірність того, що стосунки між українцями і росіянами нормалізуються?

Я би дуже хотів, щоб усе це відновилося, я дуже на це сподіваюся. Інша справа – я не знаю, скільки на це знадобиться часу. Це залежить від того, як будуть себе поводити, перш за все, люди, ЗМІ, і, звісно ж, керівники наших країн.