Газета SÜDDEUTSCHE ZEITUNG пише:

Президент Володимир Путін свого часу оголосив Шаміля Басаєва „державним ворогом номер один”. Цим він взяв на себе певний ризик. Адже перебування Басаєва, „головного ворога” на свободі, а ще й вчинені ним терористичні акти свідчили б про слабкість держави. Утім, смерть Басаєва тепер може засвідчити силу держави. За кілька днів до саміту Великої сімки та Росії у Петербурзі Путіну вдалося показати себе світовим богатирем. Принаймні в очах своїх громадян після перемоги над Басаєвим Путін постав значно вищим, -

підкреслює SÜDDEUTSCHE ZEITUNG і робить таке застереження:

Новина з Кавказу додасть росіянам відчуття впевненості. Але не варто забувати й про небезпеку. Басаєв був „державним ворогом номер один”, але він був не єдиним. Навіть після смерті Басаєва спокій ще не скоро запанує на Північному Кавказі. Росія продемонструвала, що вона здатна вбивати терористів. Тепер їй ще треба довести, що вона в силах подолати терор, – зауважує SÜDDEUTSCHE ZEITUNG.

Газета FRANKFURTER RUNDSCHAU теж вважає, що зі смертю Шаміля Басаєва перспектива миру на Північному Кавказі не стала ближчою:

Чеченські бойовики втратили свого харизматичного лідера і вмілого організатора. Проведені ним терористичні операції: майже синхронний вибух у двох пасажирських літаках у літку 2004 року, захоплення школи в Беслані були жахливими, і їх не можна нічим виправдати. Бридкою була також і „брудна війна”, яку проводили російські спецслужби та завербовані ними команди чеченців-кілерів. Звичайно, Басаєва аж ніяк не можна вважати героєм. Але не зашкодить детальніше глянути на біографію цього „державного ворога номер один”. Свого часу Басаєв пліч-о-пліч з Борисом Єльциним захищав так званий „Білий дім” у Москві від путчистів, –

нагадує FRANKFURTER RUNDSCHAU і звертає увагу на таке:

Подальша його кар’єра спершу як повстанця, а потім – терориста стала наслідком двох чеченських воєн. Брутальні бойові дії, які ще далеко не завершилися, зробили брутальними і їхніх учасників. І не лише у Чечні, а у цілому Північному Кавказі щороку гинуть сотні людей. І далеко не всі ці випадки потрапляють на передовиці газет, як це було у випадку бесланської трагедії. Нині повстанці є ослабленими, але складати зброю вони наміру не мають. Кремль може святкувати смерть Басаєва як свою перемогу. Але ліквідація „державного ворога номер один” ні на крок не наблизила країну до миру, – зазначає FRANKFURTER RUNDSCHAU.

Продовжує тему газета NORDBAYERISCHER KURIER з Байройта:

Випадковість чи ні? За кілька днів до самміту в Петербурзі Путін може продемонструвати свій успіх у боротьбі з тероризмом. Він тепер зможе нарівно розмовляти з Джорджем Бушем, вояки котрого місяць тому прицільним ракетним ударом знищили соратника бін Ладена – Мусабу аль Заркаві. Путін і Буш схожі своїми діями. Але обоє вони помиляються, коли вважають, що тероризм можна здолати лише зброєю. Кавказ як був, так і залишається діжкою з порохом завдяки своїм копалинам та транспортному сполученню, – підкреслює NORDBAYERISCHER KURIER

Європейські газети продовжують коментувати перебіг подій у Верховній Раді України. Так швейцарська газета NEUE ZÜRCHER ZEITUNG пише:

Після розвалу помаранчевої коаліції в Україні тепер головним питанням є таке: що змусило шефа соціалістів Олександра Мороза перейти на бік Януковича... Прихильники Юлії Тимошенко, котрі вже бачили свою лідерку на посаді прем’єр-міністра, вважають що вони знають ціну зради – 100 мільйонів доларів заплатила соціалістам Партія регіонів. Про продажність українських парламентарів вже давно ходять легенди, але Морозу досі вдавалося зберігати імідж чесного політика. Саме йому ставили в заслугу ініціювання справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе... Його особисті амбіції розпалилися вже під час тривалих коаліційних переговорів. Мороз від початку заявляв про свої претензії на крісло спікера парламенту, -

зауважує NEUE ZÜRCHER ZEITUNG і додає:

Поруч із зненацька розбудженим владними амбіціями лідера партії не варто також забувати й про суттєві програмні розходження між соціалістами, „Нашою Україною” та Блоком Юлії Тимошенко. Зокрема, й у питанні вступу до НАТО і надання російській мові статусу другої державної. Тут Соцпартія стояла значно ближче до проросійського курсу Партії регіонів та комуністів. Також і з ліберальним курсом Нашої України соціалістам було не по дорозі.

Oгляд преси підготував Любомир Петренко