Росія та її енергетичні важелі, вибори у Хорватії та студентські страйки в Німеччині - теми нашого огляду преси. Чому країни колишнього Радянського Союзу так прив'язані до Росії? Про це розмірковує газета "ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД": З приїздом міністра закордонних справ Росії Іванова до Грузії стало зрозуміло, що Москва, як і раніше, почуває себе вирішальною силою в регіоні. І незважаючи на всю антипатію, Росія саме так тут і сприймається. Минуло 12 років після розпаду Радянського Союзу, а Кремль досі фігурує як вагома дійова особа в Центральній Азії, на Кавказі та в країнах, що незабаром стануть сусідами Європейського союзу - як у конфліктах, так і в центральних політичних рішеннях. Економічна інтеграція колишніх братніх республік чимдалі зростає, а не зменшується. Союз живий. Такі геостратегічно важливі держави, як Грузія, Україна чи Білорусь, змушені підтримувати добрі стосунки з Росією. Магічне слово - "енергоносії". Не володіючи достатньою кількістю власних ресурсів, вони навіки пов'язані з корисними копалинами Росії. Якби Росія припинила таке постачання енергоносіїв, у збіднілих країнах колишнього Радянського Союзу швидко погасли б вогні,- пише "ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД" і веде далі: Вже тривалий час Росія використовує енергетичну політику як засіб політичного впливу. Для Москви контроль над виробниками енергії - щось на зразок політичного козиру, який ні в якому разі не можна випускати з рук. Якщо хтось, як нафтовий магнат Михайло Ходорковський, дозволить собі занадто багато, негайно отримає відбій. Енергетична політика - це владна політика. Так і в Україні після сильних внутрішньополітичних суперечок лише тоді наважилися на вступ до четвірного союзу з Росією, коли Москва поманила низькими цінами на енергоносії. Офіційно 50-мільйонна країна безкомпромісно пов'язує свою долю із Заходом, а як віддалену мету ставить перед собою вступ до ЄС. Однак в дійсності Україна в різні способи тісно пов'язана з Росією. Російські підприємства володіють більшістю акцій українських концернів, вони контролюють телебачення та газети. Про те, яке значення Москва надає сусідній державі, свідчить вибір посла - колишнього прем'єр-міністра Росії та екс-голови акціонерного товариства "Газпром" Віктора Черномирдіна. На повернення колишніх радянських республік до старого союзу Захід дивиться з недовірою та безпорадністю, - читаємо в газеті "ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД". Німецькі газети коментують перемогу право-центристських сил на парламентських виборах у Хорватії. Газета "ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ" зауважує: Санадера, який у квітні 2000 року перейняв керування Хорватським демократичним союзом, оцінюватимуть по тому, чи зможе він оживити національну економіку, зменшити державну заборгованість, створити сприятливі умови для іноземних інвесторів у країні, а також нові робочі місця. Якщо ж говорити про виконання політичних критеріїв, як передумови членства в Європейському союзі, то невдовзі стане зрозумілим, чи користується Санадер підтримкою з боку Хорватського демократичного союзу, як він сам стверджує, чи мають рацію ті критики, які не вірять, що він здатен перебудувати ХДС у сучасну незабруднену консервативну партію. Але як би там не було, час хрестових походів та ідеологічних баталій вже закінчився і в Хорватії, - вважає газета "ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙНЕ ЦАЙТУНГ". Газета "ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ" налаштована песимістичніше: Санадер більше не хоче чути слово "націоналістичний" і посилається на те, що тримає курс на НАТО та ЄС. Чи дотримуватимуться цього курсу, залежатиме щонайменше від двох факторів: від залучення до співпраці все ще сильно орієнтованих на Туджмана сил у його партії та від того, чи не вступлять до коаліційного човна крайні праві з Хорватської партії права. З цією партією, яку Санадер уже назвав "поважним партнером по коаліції", держава навряд чи просуватиметься у напрямку намічених переговорів про вступ до ЄС, - пише газета "ФРАНКФУРТЕР РУНДШАУ". Тим часом у Німеччині триває дискусія навколо пропозиції запровадити плату за навчання в університетах. Газета "ВЕЛЬТ" в зв"язку з цим пише: Те, що студенти цими днями вийшли на вулиці, протестуючи проти скорочення державного фінансування в системі вищої освіти, не дивує. Становище великих університетів дійсно таке, що волосся стає дибки. Дивує те, що вони до цих справедливих намагань додають несправедливе: відмова від плати за навчання. Схоже, що студенти самі собі не хочуть зізнатися в тому, що саме через відсутність платної системи у вищих навчальних закладах з ними, власне, так погано поводяться. Якби вони ознайомилися із закордонним досвідом, то пересвідчилися б, що зі студентом краще поводяться там, де він платить за те, щоб отримати першокласну освіту, - констатує газета "ВЕЛЬТ". Ви слухали огляд німецької преси. Його підготувала Христина Ніколайчук.