Називає себе волонтеркою, весь час проводить на Майдані, втрачає голос, але зачитує резолюції і заяви, допомагає студентам, які постраждали від брутального розгону демонстрації. Руслана відчуває особисту відповідальність за побитих активістів. Але закликає до масового мирного блокування органів влади. "Не піддаватись на провокації. Не вподоблюватись звірям. Не падати духом і не розходитись." Про це, а також про те, чи готова співачка повернутись у велику політику – у розмові з кореспонденткою DW на Майдані Незалежності, у Будинку профспілок.

DW: Руслано, що турбує цієї миті найбільше?

Руслана Лижичко: Я налаштована рішуче. Всі ми на тому етапі, коли ми дуже обурені, збуджені, нас захоплюють емоції від того, що ми бачимо на власні очі, наскільки нагло поводить себе влада. Це не можна навіть називати простими словами, що це хамство чи наруга. Це є просто злочинці! Не могла навіть уявити собі, що ці люди у владі, хай навіть попри їх відоме минуле, можливе кримінальне походження, але не думала навіть, що так вчинять.

Пригадую Помаранчеву революцію, в Леоніда Кучми навіть не піднялась рука виводити війська, силовиків. Це була та людина, яка не посміла проти свого народу застосовувати такі методи. А в цих людей, хто віддає нині накази – немає нічого святого. Все, люди, нам немає куди повертатись, у нас дороги назад немає. Ми тільки можемо від них захиститися тим, що ми їх налякаємо і вони втечуть. Інакше вони позакривають і повбивають нас.

На що сподіваєтесь, чи будуть покарані винні у побитті молоді вночі 30 листопада?

Ми не дамо владі забути цей злочин. Ми маємо терпіння і готові щось терпіти. Але коли в нас уривається терпець – українці здатні бути справді сильними і єдиними. Про це зараз кажуть усюди в світі. Тих, хто був на Майдані тієї страшної ночі та був побитий "Беркутом", ми запрошуємо приходити на Майдан під Монумент Незалежності. Там у волонтерів є зразок заяви про злочин, а точніше – заяви про замах на вбивство! На місці з юристами-волонтерами будемо заповнювати цю заяву, тоді вони мусять реагувати.

Що Вас підштовхнуло до активної діяльності на Євромайдані, адже ви, передусім – співачка?

Я тут волонтер. Можливо, лише один-два рази співали. Я відмовилась зараз від співів. Бо це, по-перше, нереально, тому що я втратила голос. По-друге, від першого ж дня на Майдані я робила чергування вночі. Знала: якщо вночі людина – демонстрант, протестувальник – вистоїть, то на ранок прийде вдвічі більше. Це був простий приклад психологічного, емоційного такого посилу до людей: люди, дивіться, якщо ми стоїмо вночі і нам не важко вистояти – то чому вам важко прийти вдень? Це так, наче спіраль закручується довкола якоїсь людини, яка просто дуже-дуже вірить.

А чому Ви особисто вийшли на Майдан? Йшлось про угоду про асоціацію з ЄС?

Знаєте, є проста інтуїція. Є якісь речі, які не можна логічно пояснити, а просто відчуваєш, як саме треба вчиняти. Проста інтуїція людська. От і зараз я відчуваю, що нам нема на що очікувати. І людям кажу – не чекайте, ми вже все зрозуміли, все очевидно – довкола війська, довкола військова техніка, якісь незрозумілі озвірілі незрозуміло де треновані хлопці. Навіть невідомо, чи це є "Беркут" насправді. Може, це якісь перевдягнені представники інших силових структур. Відступати вже не можна. Навіть не думайте! Ми є у небезпеці. Наша безпека у наших руках.

Кажучи про безпеку для молоді, юних хлопців і дівчат. Коли закликаєте виходите на Майдан, чи відчуваєте відповідальність за них?

Коли сталось оце криваве побоїще вночі, я відчула за це справді моральну відповідальність. Бо я вночі стояла, молодь бачила, може, якась їх частина саме через мене там лишилася…Можливо, ці люди дивилися: "О, Руслана тут стоїть, то і я тут постою. Можливо, львів'яни приїхали, які чи не найбільше постраждали.

Тому зараз я дуже прошу не розходитись, гуртуватись, дбати про безпеку. Минуло понад три дні, і ми розуміємо, в якій ми "безпеці". Якщо ми усвідомлюємо, що й так небезпека, і нам немає що втрачати. То чого нам боятися? Давайте разом триматися, візьмемо їх у мирну блокаду і вони злякаються, адже така велика кількість людей протестують, і вони бояться. Вони нічого не можуть з цим вдіяти. Починають в одного здавати нерви, в другого, третього – і вони виходять, звільняються, розламуються по одному.

Зараз і інші українські музиканти в авангарді протестів, чи можуть вони, як і Ви, стати громадськими лідерами?

Я проти такого позиціонування, як "лідери". Зараз не треба, щоб говорили про "лідерство", зараз усі мають бути волонтерами! У нас є політики, хай серед них будуть лідери, нам і так треба визначитись з кимось із політичних лідерів. А от щодо громадських діячів і діячок, я всіх закликаю – люди, не треба ніякого лідерства. Має бути Майдан і самоорганізація, чіткі дії, наприклад: "Люди, організовуємось і йдемо на Майдан. Чи на Банкову, до Межигір’я. Пішли до Верховної Ради. Саме дії."

Якщо ви хочете, щоб люди побачили вашу сміливість, що ви перші кинулись під ті кийки, чи кинулись когось захистити, щоб в когось не полетіла якась шашка – то це особисті рішення. Я особисто поставила свій автомобіль на барикаду, аби загородити людей. В мене Mercedes, і з ним нічого страшного не станеться. І люди, які чергували тієї ночі на барикадах, сказали мені "Дякую". Тому що дійсно було не так легко дістатись до людей, мітингувальників.

Ви особисто прийняли б запрошення повернутись назад до політики, депутатства?

Ні. Ні. Ні.

Чому?

Це найгірша справа в житті – політика.