У бік ООН лунають звинувачення у тому, що миротворці міжнародної організації не перешкодили різанині, яка почалася після взяття Сребрениці боснійськими сербами. В 1995 році загинули тисячі мусульман. На той момент Сребрениця була оголошена зоною безпеки ООН, а відповідальність за її охорону несли нідерландські миротворці.

Хто винен, коли у зоні, яку охороняє миротворча місія, страждають мирні люди? Чи не задля їхнього захисту своїх миротворців у ці місця делегувала ООН? Нідерландський суд у середу, 16 липня, визнав власну державу частково винною у трагедії. Справу порушили члени асоціації "Матері Сребренниці", до якої входять тисячі рідних загиблих.

Різанина у Сребрениці стала одним із найжорстокіших воєнних злочинів у Європі після Другої світової війни: у липні 1995 року сербські війська здійснили напад на боснійське місто, унаслідок чого загинуло близько восьми тисяч мусульманських хлопців та чоловіків. Сребрениця перебувала у зоні захисту Організації Об'єднаних Націй (ООН), за яку відповідали нідерландські миротворці. Під час атаки з боку сербських військ, вони здали свої пости без жодного опору, а разом з ними і близько 300 мусульманських хлопців та чоловіків, які укривалися від нападників на території, що охоронялася нідерландськими солдатами.

За такі дії суд притягнув до відповідальності нідерландську державу та змусив виплатити компенсації. Це прецедент, коли держава визнає власну миротворчу місію ООН відповідальною за воєнні злочини проти третьої сторони.

Нідерланди серед перших

Питання стосовно відповідальності миротворчих місій розглядалися у судах різних держав неодноразово. На Німеччину подавали схожі позови через події у зоні відповідальності її місії - бомбардування мосту у Варваріні в 1999 році та атаку на місто Кундуз у 2009 році. Обидва рази безуспішно. Нідерланди у цьому контексті одні із перших змінюють тенденції, стверджує професор-правознавець Андреас фон Арнаулт. На його думку, упевненості в тому, що суд визнає нідерландських солдатів відповідальними, не було. Адже, як показує практика, органи правосуддя, як правило, не визнають держави винними у таких випадках, зазначив експерт.

У вересні 2013 року нідерландський суд уже виніс рішення, згідно з яким держава мала виплатити компенсації родичам жертв масових вбивств у Сребрениці. Тоді справу порушили близькі трьох чоловіків, які від нападу сербів намагалися укритися на базі нідерландських миротворців. Суд тоді виніс схожий вердикт: людей не можна було віддавати сербським нападникам.

Відкриті питання

Різниця між двома процесами полягає у тому, що "Матері Сребрениці" покладали сильнішу відповідальність на нідерландську державу. На їхню думку, Нідерланди мають повністю взяти на себе відповідальність за масові вбивства, а не лише за їх частину. Для організації рішення суду - лише частковий успіх. Одна з позивачок схвалює те, що стосовно частини загиблих винесено справедливе рішення. "Але як пояснити матерям, що голландці винні у смерті синів з одного боку загорожі, а з іншого вже ні?".

Держава визнана відповідальною за життя тих 300 осіб, що шукали укриття на нідерландській військовій базі, але не за смерть тисяч людей, що також перебували у зоні захисту ООН. Чому вони не заступилися за інших? Андреас фон Арнаулт допускає, що їм забракло озброєння. А у цьому, в свою чергу винні ті, хто планував деталі роботи миротворчої місії ООН. "Матері Сребрениці" кілька років тому вже намагалися притягнути до відповідальності ООН. Однак міжнародна організація користується імунітетом у державних судах. Усі намагання вирішити питання на міжнародному рівні також не принесли результатів.

Експерт з юридичних питань переконаний, що останнє рішення нідерландського суду допоможе ООН та її миротворчим місіям усвідомити відповідальність у таких ситуаціях. Адже з позицій суду, Нідерланди не єдині мають понести відповідальність за хибну поведінку військових ООН під час різанини у Сребренниці.

В міжнародній правозахисній організації Amnesty International вважають, що рішення суду вирішить одну важливу проблему - ситуація, коли миротворчі місії ООН уникають покарання за правопорушення не буде повторюватися. Утім, доцільніше за такі злочини було б нести відповідальність усій організації. Адже, коли винними визнають лише окремі країни, то наступного разу, перш ніж направляти свою місію, вони добряче подумають.