Останні 12 років Дмитро Фірташ посідав провідне місце у тісному колі українських олігархів, які справляли визначальний вплив на владу і політику України. Початок його злету українські політологи відносять до останніх років президентства Леоніда Кучми (1994-2005 рр.), але остаточне закріплення провідних позицій відбулося відразу після Помаранчевої революції. "Після відставки Юлії Тимошенко з посади прем'єр-міністра 2005 року Фірташ відігравав роль однієї з несучих конструкцій політичного режиму президента Віктора Ющенка через свій контроль за газовою сферою", - нагадав в інтерв'ю DW керівник політичних програм Українського інституту майбутнього Юрій Романенко.

На думку експерта, тоді Фірташ спромігся зірвати наміри зі створення парламентської "широкої" коаліції Блоку Юлії Тимошенко і Партії регіонів. Пізніше, як вважають експерти, він забезпечив "м'який перехід влади" від Віктора Ющенка до Віктора Януковича у 2010 році. Нагадаємо, що тоді Янукович випередив у другому турі Юлію Тимошенко - запеклого бізнес-супротивника Фірташа. "Після того, як Ющенко з мізерним результатом програв Януковичу президентські вибори, борги із зарплати його виборчим штабам, наскільки я був поінформований, закривали саме Фірташ і його бізнес-структури", - сказав DW директор Агенції моделювання ситуацій Віталій Бала.

Непублічні ігри

Вплив на українську політику Фірташа хоч і був багато в чому вирішальним, але непрямим, каже керівник Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко. Він зазначив, що як очільник одіозної, створеної разом з російським "Газпромом" посередницької компанії "РосУкрЕнерго", Дмитро Фірташ згуртував навколо себе тодішнього голову президентської адміністрації Януковича Сергія Льовочкіна і міністра енергетики в уряді Миколи Азарова Юрія Бойка. Саме вони, на думку експерта, безпосередньо забезпечували представництво інтересів Фірташа в уряді та в політиці.

Головними отримувачами фінансової підтримки Фірташа серед політичних структур тоді була Партія регіонів, а після подій на Євромайдані наприкінці 2013-початку 2014 років - Опозиційний блок, депутатами якого стали обоє згадані вище найближчі партнери Фірташа. Водночас Фірташа вважають фінансистом партії Віталія Кличка "УДАР" - принаймні такі дані виявились під час розгляду у віденському суді справи про екстрадицію олігарха до США. Крім того, експерти зауважують, що Фірташ докладався і до фінансування Радикальної партії Олега Ляшка, який, утім, згодом "став автономною фігурою".

За спостереженнями Фесенка, до 2015 року Юлія Тимошенко була "смертельним ворогом" Фірташа. "Але за останній рік ми регулярно бачимо Юлія Володимирівну на контрольованому Фірташем телеканалі "Інтер", а про її приховану співпрацю з групою Фірташа-Льовочкіна не говорить тільки ледачий", - зазначив політолог.

Віденський пасьянс

Після втечі Януковича, навесні 2014 року - перед травневими виборами президента України - у Відні відбулася зустріч провідних претендентів на президентську посаду та їхніх спонсорів. І хоча вона не була публічною, її таємність згодом викрили журналісти, а факт підтвердили у свідченнях віденському суду її учасники. До цієї зустрічі, пояснює Юрій Романенко, переможцем виборів був "призначений" Віталій Кличко, а Петро Порошенко розглядався як майбутній український прем'єр-міністр. Саме на віденській зустрічі, вважає експерт, Фірташ переконав Віталія Кличка зняти свою кандидатуру в обмін на посаду мера Києва та підтримати кандидатуру Порошенка на посаду президента.

На цей час бізнес-структури Фірташа розповсюдилися не лише в газовому бізнесі і виробництві мінеральних добрив, а й у багатьох інших кластерах української економіки. В обмін на лояльність до нової архітектури української влади вони уникали будь-якого тиску з боку конкурентів та правоохоронців, а сам Фірташ почувався захищеним від будь-якого кримінального переслідування, сказав DW експерт Інституту соціальних технологій "Соціополіс" Ярослав Макітра.

Флагман деолігархізації

Найближчих партнерів Фірташа - Бойка та Льовочкіна - зазвичай називають проросійськими політиками. Однак, як стверджує Романенко, цей ярлик не пасує самому Фірташу. Адже йому довгий час доводилося маневрувати між особливими стосунками із Кремлем і добрими стосунками з західними елітами. "Він залежний і від доступу продукції його підприємств на світові ринки, і від російського газу, який є сировиною і паливом для фірташівських заводів. Особливо тих, що виробляють мінеральні добрива", - пояснив експерт.

Експерт зауважив, що олігарх намагався посісти провідні позиції й у світовому виробництві титану, який є стратегічно важливим в літакобудуванні та зачіпає інтереси таких гігантів, як американський концерн Boeing. Саме нехитрі українські корупційні схеми стали тою провальною оборудкою Фірташа, яку викрили американські правоохоронці. Згідно з матеріалами кримінальної справи, яку розслідували зокрема і спецагенти ФБР, український мільярдер та його спільники отримали дозвіл на видобуток титанових руд в Індії за допомогою хабарів на загальну суму у 18,5 мільйонів доларів. За ордером американців Фірташа затримали у Відні у березні 2014 року. І саме тоді від перебування у віденському "СІЗО" Фірташа врятували як раз його московські друзі  - 125 мільйонів євро застави за олігарха перерахував Василь Анісімов, друг Аркадія Ротенберга - довіреної особи Путіна і фігуранта санкційних списків США і ЄС.

Ймовірна екстрадиція Фірташа до США, як вважає Романенко, може стати наступним етапом деолігархізації України. "Зовнішні та внутрішні умови для посилення українських олігархів зникають. У випадку Фірташа, його послаблення почалося після того, як Україна стала закупати газ в Європі. А сам Фірташ в разі екстрадиції до США, має всі перспективи піти шляхом засудженого американськими судами екс-прем'єра Павла Лазаренка", - сказав політолог.