Смерть не жаліє нікого, на жаль, навіть найбільш видатні митці мають колись залишити нас. Але те, що 2016-го від нас пішло відразу кілька суперзірок, шокувало багатьох.

На початку 1980-х, здебільшого, життя залишали видатні виконавці джазу, блюзу та класичної музики і переважно через старість - коли смерть сприймається як природне явище і неминуча доля. Але була й ціла низка передчасних низка смертей, коли фатальну роль відігравали неприродні обставини, - переважно це були поп- та рок-ікони. Так, у 1980-му році застрелили Джона Леннона, фронтмен AC/DC Бон Скотт отруївся алкоголем, а соліст гурту Joy Division Ієн Кертіс вкоротив собі віку у 25 років.

І це ще далеко не весь список подібних передчасних смертей: зірка Реґґі Боб Марлі помер через рак, Марвіна Гея застрелив його батько у 1984 році, бас-гітаріст Metallica Кліфф Бертон помер у ДТП під час автобусного туру гурту. Соліст гурту Queen Фредді Мерк’юрі помер через СНІД в 1991 році, тим часом як  фронтмен гурту Nirvana Курт Кобейн наклав на себе руки у 1994 році, а австрійський національний скарб Фалько загинув у автокатастрофі, перебуваючи під дією кокаїну.

Смерті зірок частішають

Редактор ВВС Нік Серпелл був одним з перших, хто зауважив тенденцію, що рок- та поп-зірки почали дедалі частіше йти з життя. Він відповідає за підготовку некрологів ВВС про відомих особистостей, над якими нависла загроза смерті через вік або хворобу, що прогресує. На думку Серпелла, впродовж останніх кількох років кількість некрологів стрімко зросла. Подвоєння їхньої кількості з 2015 по 2016 роки він називає "феноменальним".

Пояснення редактора ВВС щодо цих численних смертних випадків серед музикантів в останні роки дуже просте: про таке явище, як рок- та поп-зірки, говорять лише в останні 60 років. Отже, перші рок- та поп-зірки народилися у 1940-х, 50-тих та 60-тих роках - і тепер це значить, що повільно, але вже точно вони досягають віку, коли люди можуть і померти.

Музиканти живуть менше

Діанна Теадора Кенні, професорка музики та психології університету Сіднея, розслідувала смерті більш ніж 12600 видатних музикантів за період між 1950 та 2014 роками. Кенні враховує вік, стать і причину смерті в кожному випадку. Аналізуючи свої дані, вона дійшла висновку, що тривалість життя американських чоловіків-рок-зірок на 25 років коротша за середні показники для населення в США.

Така велика відмінність може принаймні частково бути пов’язана з тиском та психологічними проблемами, які виникають через такий неординарний життєвий стиль, який часто призводить до зловживання алкоголем або наркотиками у певний момент кар’єри. Вибухонебезпечна суміш гламуру, розкоші, професійного тиску, творчості, прагнення повстати проти певних суспільних норм і правил може стати занадто важким тягарем навіть для найміцніших у цьому бізнесі.

Чому "Клуб 27 " має стати насправді "Клубом 56"

Після оцінки отриманих результатів Кенні усвідомила, що має взятися ще за один стійкий міф - смерть зірок так званого  "Клубу 27", невеликої групи музикантів, які померли в юному віці 27 років. Багато людей вірять, що за цими передчасними смертями стоїть якесь "прокляття" - фантастична теорія, яку Діані Кенні вдалося розвінчати.

Кенні зазначає, що численні смерті у віці 27 років є абсолютно випадковими. На її думку, більш доречним "смертельним клубом" був би "Клуб 56", адже саме у цьому віці помирають більшість рок-музикантів. Професорка з'ясувала, що 239 музикантів померли в 56 років, тоді як лише 144 - у 27-річному віці.

Та все ж міф про "Клуб 27" досить очевидний на кількох рівнях: кожен його "член" був культовою фігурою. Об’єднувало обожнювання молоддю власного покоління, зведення вівтарів слави кумирам після їхньої смерті - практика, котра, до речі, триває й донині.  "Клуб 27" охоплює такі прославлені імена як легенда Джимі Гендрікс, шалений рок-ідол Джим Моррісон, сп'янілу від наркотиків блюз-співачку Дженіс Джоплін. Якщо смерть цих музикантів стала справжньою трагедією переважно для їхнього ж покоління меломанів, то низка сумних повідомлень 2016-го року об'єднала в печалі вже кілька генерацій любителів музики. На початку року за дуже короткий проміжок часу померли три видатні музиканти: Леммі Кілмістер, Девід Боуї і Прінс. Вони були зірками не лише для тих, з ким росли, але заволоділи серцями й молодших поколінь.

Колективна журба в інтернеті

Соціальні мережі, зокрема й Facebook, також додали враження, що 2016 рік став роком смерті. Щоразу, коли помирає відома людина, новини поширюються як лісова пожежа - так само швидко з’являються коментарі в соціальних мережах.

Після смерті Прінса німецька комедійна актриса Каролін Кебекус запостила повідомлення про те, що Бог збирає видатну групу в раю. Тисячі людей по всьому світу висловили й поширили подібні почуття багатьма іншими мовами, надмірно драматизуючи і без того похмурий випадок посиланнями на поетичні, а подекуди пророчі тексти цих великих музикантів.

Те саме сталося, коли німецьке видання "Tagesspiegel" написало, що 2016 рік був "роком, коли музика померла". Звичайно, це перебільшення.

Музика живе далі

Для свого покоління Амадей Вольфґанґ Моцарт теж був рок-зрікою. Та попри це, музика не померла разом з тим, хто її написав. Доказом є те, що оркестри в усьому світі досі грають опери Моцарта й симфонії Бетховена. Саме це може стати розрадою для фанів і любителів музики, оскільки нинішня тенденція смертей, ймовірно, продовжиться, адже дедалі більше зірок досягають старості.

Ні, 2016-й рік не був чорним чи проклятим роком для музики. Але це був сумний рік для багатьох музичних фанів, які мають право тужити за своїми ідолами до появи нових.