Білий, наповнений світлом зал музею Шевченка в центрі Києва виглядає стерильно. Тим сильніше відчувається контраст з приблизно 30 фотографіями на стендах. На них застигла війна: закривавлені солдати, понівечені танки. "Важко усвідомити, що все це відбувається паралельно з нашим звичайним життям, - говорить співробітниця музею Людмила Давидовська. - Коли дивишся на ці обличчя, розумієш, що багатьох уже немає в живих".

Поворотний момент у війні

Виставка присвячена так званому "іловайському котлу" - битві за місто на південному сході України. Вона вважається найбільшою поразкою Києва в протистоянні з проросійськими сепаратистами. Українська влада нарахувала приблизно 370 загиблих і майже 160 зниклих без вісті. За іншими даними загинуло близько тисячі чоловік. Більшість з них полягли під час прориву з котла 29 серпня 2014 року. У суботу, в першу річницю тих подій, вояки, які вижили, і сім'ї загиблих збираються в Києві вшанувати їх пам'ять.

Олександр Глядєлов - один з чотирьох фотографів, чиї роботи виставлені в музеї. У серпні 2014 року він супроводжував український добровольчий батальйон "Донбас", був поранений в Іловайську і вивезений із зони боїв. "Вже 19 серпня виникли відчуття, що це - варіант капкана, - говорить Глядєлов. - Противник виявився значно краще підготовлений".

Іловайська битва важлива не тільки через велику кількість жертв. Вона стала поворотним моментом - там було зупинено наступ української армії. Уряд був змушений до переговорів з сепаратистами і підписання на початку вересня першого перемир'я в Мінську. Сьогодні Київ вважає головною причиною подій під Іловайськом "вторгнення підрозділів ЗС РФ". Так про це сказано у звіті Генштабу української армії, представленому в середині серпня. Росія заперечує участь своїх військових у конфлікті на сході України. Про те, яку провину несе українське керівництво армії, в країні досі сперечаються. Військова прокуратура не поспішає зі звинуваченнями.

Бої за стратегічний залізничний вузол

Щоб зрозуміти іловайську битву, потрібно згадати попередні події. Влітку 2014 року українська армія почала тіснити сепаратистів на сході України. Вони втрачали одне місто за іншим. Іловайськ, важливий залізничний вузол, мав стратегічне значення. Але для захоплення міста Україна відправила туди не регулярну армію, а добровольчі батальйони.

Олексій Антипов з Харкова, пробувши на фронті всього кілька тижнів, увійшов до Іловайська в складі батальйону "Донбас" 18 серпня 2014 року. "Потрібно було взяти місто під контроль, щоб відрізати бойовиків від шляхів постачання", - говорить 37-річний чоловік. Але, за його словами, вдалося зайняти лише половину міста, а на інше - сил не вистачило."Тоді військові фахівці говорили, що Росія може вдарити в спину, - згадує Антипов. - Але багато хто на той момент не вірив, що Росія здатна на такий підлий удар, я теж не вірив".

Напад у День незалежності

Але, очевидно, так і сталося. Про "прямі військові операцій" Росії в Україні заявили наприкінці серпня 2014 року в НАТО. Це підтверджують і висновки слідчої комісії українського парламенту, яка провела попереднє розслідування минулої осені. Комісія встановила, що, починаючи з 23 серпня, відбулося "масштабне" вторгнення російських військ через кордон в Україну, говорить колишній голова комісії Андрій Сенченко. За його словами, було більше 3 тисяч російських військових. Вторгнення сталося в той день, коли керівництво України було зайнято прийомом високого гостя - Київ відвідала канцлерка Німеччини Анґела Меркель. Україна також була зайнята підготовкою до святкування Дня незалежності 24 серпня. У цей день в Києві пройшов парад.

Віталій Гранкін був одним з перших українських солдатів, які відчули російський удар. Після півночі 24 серпня розпочався обстріл його позицій під Іловайськом з території Росії, говорить 45-річний харків'янин. Іловайськ розташований приблизно в 50 кілометрах від кордону з Росією. Незабаром після того, як у Києві відгримів парад, Гранкін під Іловайськом побачив, як наближається колона бронетехніки - близько 100 бойових машин десанту (БМД) і армійських вантажівок. "Ми повідомили, що йде велика колона, нам відповіли - зустрічайте, йде підкріплення", - згадує Гранкін з іронічною посмішкою. За його словами, насправді це були російські десантники. "Їх було чоловік 600, а нас - 27", - говорить Гранкін і визнає, що чинити опір було марно: "Нас би відразу знищили".

Гранкін упевнений: "Було зрозуміло, що це росіяни". Український військовий помітив це і за говіркою, і за новітньою військовою технікою. За його словами, росіяни і самі цього не приховували, назвавшись псковської дивізією ВДВ. Гранкін вийшов на свободу в листопаді після двомісячного полону у сепаратистів.

Запізнілі рішення?

Олексій Антипов потрапив у полон при виході з оточення. 29 серпня 2014 року українські сили вирішили прориватися з котла. Російські військові нібито обіцяли "зелений коридор", тобто безперешкодний вихід. Але слова не дотримали, - говорить Антипов: "Тепер ми називаємо його коридором смерті". І пояснює: "Ми не думали, що нас будуть розстрілювати, як у тирі". Дві колони з Іловайська потрапили в чистому полі під обстріл з танків і гармат. Антипов, як і Гранкін, впевнений, що це були кадрові російські військові. Одна з причин - узяті в полон російські солдати. Одна група, 10 російських десантників, була доставлена до Києва і швидко обміняна на полонених українських військових. Президент Росії Володимир Путін тоді сказав, що його солдати заблукали: "Там немає маркованої кордону".

В останні дні серпня Антипов потрапив у полон, з якого вийшов взимку. І він, і Гранкін звинувачують у тих подіях українське військове командування. Вони вважають, що небезпека котла була недооцінена, а при спробі прориву також були грубі помилки. Пасивність Києва в іловайських подіях критикує і слідча комісія в парламенті минулого скликання. "Наша претензія - не віддавалися накази в очевидних ситуаціях, коли не було сил продовжувати наступ", - говорить Сенченко. За його словами, після інформації про російське вторгнення треба було негайно діяти. DW запросила інтерв'ю з військовим прокурором, але відповіді не отримала.

"Ми домагаємося запровадження принципу неминучої відповідальності", - каже фотограф Олександр Глядєлов. За його словами, за кожен момент іловайскої операції повинні відповісти конкретні люди, в тому числі - "за те, що проморгали введення російських батальйонних груп". Поки в жовтні 2014 року у відставку пішов лише Валерій Гелетей, який під час іловайського котла був міністром оборони.