Такого ще не було: по всій країні люди кинулися в книжкові магазини та магазини грамплатівок, щоб купити запис пам'ятної промови. Промови, яку мало було прочитати, - її потрібно було почути. Найважливіший виступ у кар'єрі шостого президента Німеччини Ріхарда фон Вайцзекера відбувся в Бундестазі 8 травня 1985-го на честь 40-річчя закінчення Другої світової війни.

Це звернення стало критичним поглядом на капітуляцію німців, який відповідав духу часу і був також високо оцінений за кордоном. "8 травня для нас, німців, не святковий день, - заявив тоді фон Вайцзекер. - Люди, які його пережили, згадують про свій особистий і при цьому дуже різний досвід. Одні повернулися додому, інші свій будинок втратили. Одні здобули свободу, для інших почалося тюремне ув'язнення". За його словами, одні в той день звільнилися від ілюзій, інші ж відчули почуття вдячності за подарований їм новий початок. Жива, справжня історія - у тому числі і його власна - містилася в словах Рихарда фон Вайцзекера, колишнього бургомістра Берліна, який за рік до цього був обраний президентом ФРН.

Під впливом націонал-соціалізму

Ріхард фон Вайцзекер народився 15 квітня 1920 року в Штутгарті в сім'ї дипломата. Його батько Ернст фон Вайцзекер з 1938 по 1943 роки був cтатс-секретарем в гітлерівському міністерстві закордонних справ, потім, до самого закінчення війни, служив дипломатом при Святому престолі. Сам Ріхард фон Вайцзекер, отримавши блискучу освіту в різних країнах Європи, пішов в армію та закінчив службу в чині капітана вермахту. Після війни він вивчав юриспруденцію і працював асистентом адвоката, який захищав на Нюрнберзькому процесі його батька, засудженого в результаті до семи років позбавлення волі.

Страшні часи правління націонал-соціалістів і швидке завершення цього режиму, поза сумнівом, вплинули на світогляд фон Вайцзекера. Саме про цей досвід він і говорив від щирого серця у своєму знаменитому виступі в середині 1980-х років. "8 травня було днем звільнення", - перш за все цією фразою запам'яталася та промова. "Але ніхто при цьому не забуде, які страждання для багатьох почалися 8 травня та послідували далі", - наголосив Ріхард фон Вайцзекер. При цьому німці, за його словами, не повинні вбачати причину поневірянь, вигнань і несвободи в кінці Другої світової війни. Їхнє коріння - в її початку.

Примирення зі Східною Європою та Ізраїлем

Головною метою фон Вайцзекера під час його десятирічного перебування на посаді було примирення зі Східною Європою та Ізраїлем. Він був переконаний, що не витіснення зі свідомості і бажання забути минуле дають шанс на новий початок, а пам'ять про нього і його осмислення.

Саме під час його перебування на посаді президента ФРН відбулося довгоочікуване возз'єднання Німеччини. При цьому в центрі уваги опинився "канцлер єдності" Гельмут Коль, фон Вайцзекер швидше залишався в тіні. На відміну від багатьох інших, він вважав, що до зближення двох Німеччин потрібно підходити більш обережно.

Після закінчення своїх повноважень у 1994 році Ріхард фон Вайцзекер залишався затребуваним експертом як у самій Німеччині, так і за кордоном, а також пристрасним захисником демократії та свободи. Вказувати на помилки він не соромився навіть своїм соратникам по Християнсько-демократичному союзу. Його яскраві дискусії з інтелектуалами, людьми мистецтва й представниками економіки завжди надавали німецькій політиці особливого лоску.

Він не був хобі-співаком чи аматором турпоходів, як його попередники Вальтер Шель і Карл Карстенс. Не був він і дотепним оригіналом, як його послідовник Роман Герцог. Швидше він був втіленням серйозного й освіченого представника народу, який позитивно налаштовував до себе своєю харизмою, особистою історією та дипломатичністю. До самої смерті 31 січня 2015 року Ріхард фон Вайцзекер залишався важливою моральною інстанцією Німеччини.