DW: Ви провели сім місяців на Міжнародній космічній станції (МКС). Можете описати свої враження?

Саманта Крістофоретті: Це досвід перебування в складі команди з шести людей, які в якийсь момент опинилися за межами планети і згори спостерігають за всіма іншими. У той момент ти, літаючи навколо, начебто обіймаєш усіх. А це дає новий досвід: як нові фізичні відчуття, так і нові думки й міркування.

Чи достатньо, на Вашу думку, було зроблено наукових відкриттів під час відвідування й дослідження космосу?

Я думаю, що так. Я переконана, що рівень наукових досліджень зростає, тому що наша робота на станції стає дедалі продуктивнішою. Будівництво станції завершилося шість років тому. Це означає, що минуло тільки шість років з того моменту, як МКС повноцінно запрацювала.

Спостерігати за тим, що відбувається зараз, надзвичайно цікаво. Відбувається комерціалізація дослідницьких можливостей і ширше залучення наукової спільноти та промисловості. Здається, збільшується інтерес до проведення досліджень в області мікрогравітації. Я думаю, ми продемонстрували, що цей напрямок розвивається і має великий потенціал. Тому я не здивуюся, якщо через 10-12 років, коли станції вже не існуватиме, натомість з'являться комерційні платформи, які дадуть можливість досліджувати мікрогравітацію або низьку навколоземну орбіту. Якщо так станеться, то це означатиме, що наша робота взагалі мала якийсь сенс.

Тобто Ви не проти комерціалізації космічних подорожей?

Якраз навпаки - я вважаю, що це чудово. У тому-то й справа, що ми рушаємо в космос не заради того, щоб він залишався закритим для ширшого загалу. Ми летимо туди, щоб розширювати кордони. Чим більше, тим краще. Цим і вимірюється успіх. Збільшення кількості людей, які хочуть потрапити в космос, мають шанс це зробити і, можливо, навіть заробляють гроші й сприяють розвитку наукових технологій у космосі, - це те, що я називаю успіхом.

Ви розповідали, що завжди мріяли бути астронавтом. Які тренування Вам довелося пройти, перж ніж Ви ним стали?

Всі. Підготовка до МКС триває доволі довго. Приблизно два з половиною роки ти тренуєшся в капсулі космічного корабля "Союз", тренуєшся на системі, в нормальних умовах і в надзвичайних ситуаціях (на випадок, коли щось піде не так). Ти вчишся виходити у відкритий космос, керувати роботизованою рукою та проводити експерименти.

Раніше Ви були пілотом. Це стало в пригоді?

Думаю, що так. Все, чому ти вчився протягом свого життя, стає в пригоді. Треба опанувати настільки різноманітні навички, що знадобиться все, що ти здобував раніше. Звісно, моє технічне минуле інженера допомогло мені, але й завдяки навчанню на пілота мені було легше в моєму професійному середовищі. Професійне середовище - це космос.

Чи вважаєте Ви, що астронавти повинні бути прикладами для наслідування для молоді?

Здається, так. Судячи з мого спілкування з молоддю - не лише школярами, а й студентами та навіть трохи старшими людьми, - можу сказати, що ми є для них прикладом. Вони надихаються тим, що ми робимо, це вражає. Але водночас це не так вже й легко. Це все ж таки певна відповідальність.

Чим цікава південна сторона Місяця?

Щоразу, як Місяць обертається навколо Землі - зазвичай кожні 14 днів - ти опиняєшся в темряві. І доки ти знову побачиш сонце, минає ще 14 днів. Відбуваються величезні температурні коливання. Якщо подивитися на це в контексті вироблення енергії, то якщо ти збираєшся використовувати там сонячні батареї, то фактично матимеш 14-денні цикли, і зберігати енергію буде дуже складно.

Через те, що на південному полюсі супутника місячна вісь трохи нахилена, там є постійно освітлені сонцем райони. Водночас якщо ти підеш вглиб кратера, то побачиш райони, які постійно перебувають у темряві. Ми припускаємо, що там можна знайти чимало замороженої води. Ці два аспекти надзвичайно важливі, якщо припускати, що одного дня люди оселяться на Місяці. І температурні коливання там помірніші.

Чи можливо, на Вашу думку, людям оселитися на Місяці? Це лише фантазія чи реальна можливість на даний момент?

Це реальна можливість. Ми можемо втілити це в життя за допомогою технологій, які ми ще, можливо, не створили, але які реально розвинути. Ми знаємо, як туди дістатися. Зрештою, це просто питання політичного бажання і того, скільки в нас є грошей. Точніше, скільки грошей ми отримуємо від держав-членів (Європейського космічного агентства, - Ред.), що й визначає, станеться це раніше чи пізніше. Думаю, це відбудеться раніше, але не мені вирішувати. Поки що немає програми, яка передбачала би створення поселення на Місяці. Ми просто вивчаємо перспективи, а інші люди вирішують, чи це реально. Звісно, не з тими технологіями, які ми маємо зараз, а з тими, які ми знаємо, як розробити найближчим часом.

У жовтні відбудеться велика подія, пов'язана з Марсом. Що це буде?

Це ЕкзоМарс. Цікава роботизована місія, яка прямувала до Марса з березня. Цей проект складається з двох частин. Орбітальний апарат залишиться на орбіті Марса і стане ретранслятором зв'язоку. Потім він випустить демонстраційний спусковий апарат "Скіапареллі", який спуститься на поверхню планети та продемонструє технологію примарсення. Це перша частина місії.

Очікується, що друга відбудеться 2020 року. Ми збираємося запустити на планету марсохід, який сяде на Марс і тривалий час проводитиме дослідження на його поверхні. В апарата буде бур, який вперше глибоко проникне в марсіанський ґрунт. Ми вже запускали на Марс кілька марсоходів і роботів, намагаючись знайти там ознаки життя - теперішні й минулі, але вплив сонця на поверхню вбиває, чи вже вбив, ті ознаки. Якщо їх і можна знайти, то тільки на глибині. Цей новий проект, який ми плануємо на Марсі, справді захоплює.

Ви би вирушили на Марс, якби була така можливість?

Теоретично, якби в нас зараз були відповідні технології і розпочата місія, а мене запросили би стати частиною команди, то я, безумовно, мала би за велику честь приєднатися до неї.

Чому це так зачаровує Вас?

Це передній край. Це наступна зупинка людства. Це ж природно, так? Звичайно, ще є Місяць, і я була би дуже рада полетіти туди, але в нашій Сонячній системі наступний пункт призначення - Марс.