Deutsche Welle: Пане Галлінґ, як Ви оцінюєте результати саміту "нормандської четвірки" у Парижі за участю канцлерки ФРН та президентів України, Росії та Франції? Очікування від цієї зустрічі в Україні були досить високими. Чи відповідають результати цим очікуванням? Чи можна було досягти більшого?

Штеффен Галлінґ (Steffen Halling): Мої очікування від цього саміту були скоріше невеликими. І мене трохи дивує, що в Києві на саміт покладали багато надії. Я гадаю, що мінімальні цілі були досягнуті - подальше розведення озброєнь на трьох ділянках, які ще мають бути визначені, обмін утримуваними особами до кінця року та підтвердження наміру дотримуватися режиму припинення вогню. Ці домовленості, на мою думку, й очікувалися напередодні зустрічі. Але, окрім цього, скажу відверто, я не очікував чогось особливо більшого. Мене б здивувало, якби вдалося дійти згоди з якихось інших питань. Оскільки з принципових питань, як і раніше, Україна і Росія дотримуються протилежних позицій. І російська сторона, на мою думку, досі не зробила жодного кроку до того, щоб змінити власну позицію або власні інтереси.

Саме так, найскладніші питання, серед яких повернення Києву контролю над кордоном та проведення виборів на Донбасі, так і залишилися без зрушень.

Так, без вирішення й досі залишається питання, що має відбуватися раніше - заходи з безпеки чи політичні заходи. І Росія, як і раніше, не бачить себе учасницею конфлікту, Росія не бачить, що на Донбасі є російські військові. Росіяни не хочуть чути позицію української сторони, згідно з якою усі іноземні військові мають бути виведені перед тим, як взагалі можна буде розглядати питання проведення виборів у регіоні. Це напруження у питанні першочерговості безпекових або політичних заходів зберігається і перебуває далеко від вирішення.

Яким може бути вихід з цієї ситуації? Хто мав би піти на поступки, щоб посягти прогресу у цьому питанні?

Важливим є те, що сторони йдуть на маленькі кроки, які зараз були погоджені, що ці заходи в принципі реалізовуються і реалізовуватимуться у майбутньому. По-перше, бойові дії мають піти на спад. І по-друге, положення людей на місцях має покращитися. Це є правильні і важливі речі, які, на мій погляд, у нинішній ситуації є єдиним, що можна втілити у життя.

Яке враження на Вас загалом справила ця зустріч у Парижі? Адже востаннє подібна зустріч проводилася понад три роки тому - у Берліні в жовтні 2016 року. Зараз сторони домовилися знову зустрітися вже через чотири місяці.

Безумовно, є дуже позитивним, що ця зустріч взагалі відбулася. Також важливо, що домовилися регулярно проводити такі зустрічі, оскільки мирні переговори потребують певної сталості. Важливо, щоб регулярно зустрічалися глави держав або урядів, щоб мати змогу обговорити прогрес.

І ще, як мені видається, в Україні останнім часом зросла недовіра до західних партнерів, а саме до Німеччини і до Франції та, можливо, в цілому до Євросоюзу. Це пов'язано з деякими рішеннями, наприклад, щодо "Північного потоку-2". З огляду на нещодавнє підписання так званої "формули Штайнмаєра", в Україні існували великі упередження і страхи, що Зеленського як недосвідченого політика, яким він і є на міжнародній сцені, у Парижі зрадять. Але цього, на мою думку, не відбулося.

Як і раніше, існує єдина позиція щодо Росії, а "червоні лінії", які встановила для себе Україна, не були перейдені. І для Зеленського це є успіхом, зокрема з огляду на внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Там певною частиною громадськості, скептично налаштованої проти Зеленського, напередодні саміту були організовані протести проти нього. Але у Парижі він не зрадив інтереси України, а дотримувався дуже чіткої позиції і продемонстрував стійкість. Це також слід позитивно оцінювати з українського боку.