Якщо не долар, то, може, євро? Відколи президент США Дональд Трамп поновив дію санкцій проти Ірану, відтоді іракські політики та бізнесмени шукають шляхи, як обійти перешкоди у торгівлі з сусідньою країною. Тому що Ірак та Іран економічно дуже тісно переплетені один з одним, річний обсяг торгівлі між ними становить 12 мільярдів доларів США.

Про можливість використання євро для розрахунків у торгівлі першим заговорив речник іракського уряду Саад аль-Хадіті. "Санкції обмежуються головно банківським сектором, - спробував він знайти вихід із ситуації. - Ірак дотримуватиметься заборони та не укладатиме угод з Іраном з розрахунком у доларах. Окрім цього, жодних проблем для нас виникнути не повинно".

Високопоставлена делегація Іраку повинна невдовзі представити цю пропозицію у Вашингтоні. У Багдаді сподіваються, що там з розумінням поставляться до труднощів Іраку і для країни погодять певні винятки.

Торгівля в обхід

У Союзі підприємців Іраку зараз курсує інша ідея: кордон між Іраком та Іраном простягається на 1300 кілометрів, чи зможуть США й справді в достатній мірі його контролювати? Якщо ні, то це могло б пожвавити ринок, навіть якщо в такому разі йтиметься про чорний ринок.

В Іраку обговорюють зараз багато пропозицій, бо через санкції США Багдад опинився між двох вогнів. Прем'єр Іраку Хайдер аль-Абаді тепер може хіба що вибирати, з ким він хотів би мати менше проблем: з сусіднім Іраном чи з США, з якими Ірак з часу вторгнення в 2003 році тісно пов'язаний у багатьох сферах.

Бо ембарго, яке президент США Дональд Трамп запровадив проти Тегерана, не залишає іракському прем'єру виходу: або він дотримується санкцій США та ризикує наразитися на конфлікт з потужним сусідом: або ж він обходить їх та накликає на себе гнів адміністрації Трампа.

Першу реакцію Багдад вже відчув. Коли на початку серпня прем'єр Іраку Хайдер аль-Абаді заявив, що його уряд дотримуватиметься санкцій, то обурена реакція з Ірану не змусила на себе довго чекати. Як і з Іраку з лав "Альянсу завоювання", блоку кількох союзних Ірану шиїтських партій, який на виборах до парламенту Іраку у травні показав другий результат. У Багдаді зрозуміли це як сигнал, що Іран не лише в стані, а в разі сумнівів і матиме бажання за першої нагоди усунути уряд аль-Абаді - щонайпізніше на наступних виборах.

Кому "належить" Ірак?

"Іран намагається втримати Ірак у своїй гегемоністичній осі, яку він вибудував в минулі роки", - каже іракський політолог Хайдер Саід з Арабського центру досліджень та політичних студій у Катарі. Над цієї віссю Іран працював від початку війни в Сирії. Через наявність там іранських військових підрозділів вплив Тегерана простягається через Ірак, Сирію та Ліван аж до кордонів Ізраїлю, який мулли проголосили головним ворогом. "Тегеран у жодному разі не хоче, щоб ця вісь розламалася", - стверджує Саід в інтерв'ю DW.

І навпаки: США не хотіли би втратити Ірак на користь Ірану, додає Саід. "З моменту вторгнення в 2003 році США дуже багато інвестували в Ірак. Ці зусилля не мають бути марними", - каже експерт.

Як США, так і Іран, вочевидь, розглядають боротьбу за Ірак як гру з нульовою сумою: або ж Багдад повністю належить Тегерану, або ж Вашингтону. В Іраку ж сподіваються, що зможуть спонукати обох супротивників принаймні до незначних компромісів.

"Або - або"

Вашингтон теж намагається послабити тон. У посольстві США в Багдаді нещодавно заявили, що Ірак поки не порушував режим санкцій проти Ірану. На ці примирливі сигнали й роблять ставку члени іракської комісії, яка невдовзі має відбути до Вашингтона.

Й справді, заяву посольства США можна інтерпретувати як прихований знак готовності піти у певних межах назустріч Іраку. Утім, впевненим у цьому бути не можна, запевняє політолог Хайдер Саід у розмові з DW. "Вашингтон очікує, що Ірак прояснить свою позицію: або ж він на боці США - або ж на боці Ірану", - додає Саід.  

Зовнішньополітична слабкість Багдада сягає своїм корінням у 2003 рік - рік вторгнення США, а також зумовлена його наслідками. Передусім фаворит США, шиїтський політик Нурі аль-Малікі, який був прем'єр-міністром Іраку з 2006-го по 2014 рік, своєю орієнтованою на конфесійну приналежність політикою сприяв розколу між шиїтською та сунітською групами населення країни.

За правління аль-Малікі передусім суніти почували себе ущемленими, а тому засновували екстремістські збройні угруповання, які часом плавно вливалися в терористичні організації на кшталт "Аль-Каїди" чи згодом "Ісламської держави" (ІД). Проти насильства з їхнього боку шиїти намагалися захиститися, створюючи свої збройні об'єднання. Деякі з них, як-от ті, що утворили "Альянс завоювання", з того часу підтримують дуже тісні зв'язки з Іраном.

Водночас у Тегерані розуміють, що за допомогою лише цих збройних груп повністю домінувати в Іраку не вдасться. Бо вже давно не всі шиїти вітають політичну близькість до сусідньої країни, а суніти таку надмірну близькість відкидають.

Біда на півдні Іраку

Жорсткі позиції Вашингтона та Тегерана спричиняють Багдаду і внутрішньополітичні проблеми. Бо окрім інших товарів та послуг, країна імпортує з Ірану також воду та електроенергію - з огляду на теперішню хвилю спеки  в Іраку від цього імпорту Багдад відмовитися навряд чи може, а особливо, якщо взяти до уваги протести на півдні країни.

Вже кілька тижнів люди в цій частині Іраку виходять на вулиці через неналежну інфраструктуру та комунальні послуги. Якщо матиме місце й подальше скорочення й без того обмеженого енергопостачання, то це призведе до ескалації ситуації. І тоді Іран та США, якщо не проявлять готовності до поступок, домінуватимуть у країні, в якій ніяк не заспокоїться політична та економічна ситуація, і яка більш ніж будь-коли залежатиме від зовнішньої підтримки.