Сьогодні в Німеччині ім'я "Сара" не є чимось надзвичайним. Особливо у моєму поколінні жінок з цим іменем багато. Я народилася у 1983 році і вже з початкової школи мусила ставити першу літеру прізвища після імені, адже Сар у класу було багато. Випадковість? Це може стосуватися не усіх батьків, однак у моїй родині про особливе значення цього імені мені завжди нагадували. Сара - це ім'я, котре нацисти вписували до паспортів єврейських жінок. Це біблійне ім'я дружини Авраама, матері Ісаака, матері усіх євреїв, християн і мусульман. А за націонал-соціалізму воно віщувало приречення до загибелі.

Мої батьки - тією чи іншою мірою представники покоління 1968 року, котре повставало проти батьків-нацистів - не могли спокутувати ці злочини, однак вони хотіли зробити щось знакове. Тож вони свідомо назвали мене Сарою і ще з дитинства розповідали мені історію німецьких євреїв.

Однак ще ніколи раніше я так не усвідомлювала значення цього імені, як під час подорожі до Вільнюса у межах проекту Deutsche Welle "Пошук слідів". У Вільнюсі, місті, в якому перед початком Другої світової війни третина населення мала юдейське віросповідання і в котрому сьогодні живе лише невелика кількість євреїв, я, як представниця третього покоління після закінчення війни, уперше відчула провину злочинців. Я дивно почувалася, представляючись "Сарою" перед свідками минулих подій, у котрих ми брали інтерв’ю, наче я не мала права носити це ім'я.

Аж поки не зустріла Ірену Весайте. Володарка премії Ґете за 2012 рік запросила нас на інтерв’ю до своєї квартири. Вона розповідала про звірства нацистів у Литві, про юність у каунаському гетто та про свою любов до німецької мови, котра, за її словами, не має нічого спільного із гітлерівським режимом. Ця розмова з Іреною Весайте глибоко вразила мене.

Коли ми прощалися після чаювання з тістечками, тендітна Ірена Весайте раптом взяла мене за руку і сказала: "Саро, передайте Вашим батькам від мене вітання. І скажіть їм, як багато це для мене означає, що вони дали Вам це ім'я".

Я стояла перед цією маленькою жінкою, у котрій уміщувалася уся людська велич, і мало не розридалася.

У січні 1939 року вступив у дію так званий "Другий указ щодо виконання закону про зміну прізвищ та імен". Згідно з ним німецьких євреїв мали розпізнавати за допомогою їхніх імен. Якщо вони ще не носили імена, визначені націонал-соціалістами як "типово єврейські", то зобов'язані були вписати до свого паспорту додаткові імена Ізраїль або Сара. Це був черговий крок у дискримінації німецьких євреїв в часи "третього рейху" та організації Голокосту.