Переклад як вічне прагнення осягнути оригінал. Немов людське життя – безперервний пошук його сенсу, істини. Світлані Ґаєр, здається, вдалося і те, й інше. Переклад у якийсь момент тісно сплівся із її життям, зробивши її мудрішою, сильнішою, ніби давши відповідь на запитання, які зазвичай вважають риторичними.

П’ять слонів – п’ять романів Достоєвського

«Жінка з п‘ятьма слонами» („Die Frau mit den fünf Elefanten“) - так швейцарський режисер Вадим Єндрейко назвав свою документальну стрічку про людину, яка наново відкрила німецькомовному світу Федора Достоєвського. П‘ять слонів – п‘ять великих романів російського письменника, чия філософія вже більше століття захоплює весь світ. Переклади уродженки Києва Світлани Ґаєр швидко здобули популярність і затьмарили попередні роботи. Адже всі вони – наскрізь пропущені через розум і серце цієї нині вже 86-річної жінки.

«Мене вразив характер, образ в цілому. Важко виокремити якусь його певну рису чи аспект. Та, певно, найбільш вражаючим для мене стало те, що що б вона не робила, їй завжди властива дбайливість і уважність. І ця величезна увага, з якою вона підходить до текстів, те, як вона пропускає його через себе, коли перекладає – все це передається також і на людей, і на все, що вона робить, навіть у повсякденному житті», - розповідає режисер Вадим Єндрейко.

Перша подорож до України після 60 років у Німеччині

У основі сюжету фільму – перша подорож пані Ґаєр на батьківшину після понад шести десятиліть розлуки. За часів німецької окупації їй пообіцяли стипендію на навчання в Третьому Рейху. Дочка репресованого через приналежність до царського офіцерського роду батька, Світлана розуміла, що за сталінського режиму в СРСР у неї немає майбутнього. 1943 року вона поїхала з Києва й наступного разу побачила рідний дім лише нещодавно, за незалежної України.

Подорож потягом Берлін – Київ немов відмотує назад рік за роком її нелегкого, але бурхливого і насиченого життя. Поруч – онучка. Час від часу вони виходять з купе в коридор – пейзажі за вікном допомагають осягнути час і простір, які відділяли, а тепер наближують її до рідної домівки.

Київ, Дніпропетровськ і незабутні враження

«Спочатку ми були в Києві, потім у Дніпропетровську, потім іще раз в Києві. Це все справило неабиякі враження на пані Гаєр, - розповідає Єндрейко. - Ми жили в готелі біля Хрещатику з чудовим виглядом на місто. І в першу ніч вона просиділа біля вікна і просто дивилися на місто. Вона помітила, що воно стало зовсім іншим. В Змінилася архітектура, місто взагалі здалося їй абсолютно іншою планетою без точок дотику. Та деякі місця все ж лишились майже незмінними. Приміром, Софійський собор, який вона в дитинстві регулярно відвідувала. Або будинок, у якому виросла».

Не обійшлось і без потрясінь. Сучасна Україна багато в чому видалася пані Ґаєр чужою. Будучи вихованою на російській класиці – Пушкіні, Толстому або ж Достоєвському, Світлана Михайлівна не відчувала особливої прив‘язки до суто української культури, яка останнім часом поширилася в містах. Це була радше змішана культура, і в сьогоднішньому Києві вона намагалася відшукати шматочки того, з чим могла б себе ідентифікувати, аніж намагатися зрозуміти нове культурне поле.

Людина, яка майстерно переклала такого складного письменника, як Достоєвський, на нерідну мову, в своїй приналежності вже перейшла кордони будь-якої нації.

У кінотеатрах Німеччини фільм Вадима Єндрейка, залежно від міста, можна буде подивитися аж до травня.

Автор: Данило Білик

Редактор: Леся Юрченко