Один з останніх гучних скандалів - поки що незавершена історія з екс-керівником МВФ Домініком Строс-Каном, котрого звинувачують у спробі зґвалтування готельної покоївки. Спочатку Франція була у шоковому стані від цієї новини. «Справа Домініка Строс-Кана: Землетрус для євро, МВФ і лівих», статтю під таким заголовком розмістило тоді впливове видання „Le Mond“, газета лівого спрямування Liberation написала більш промовисто «Геть Домініка Строс-Кана». Коли 14 травня популярний французький політик, мільйонер і керівник впливової фінансової інституції раптово опинився в наручниках, французька преса постала перед новою ситуацією, оскільки зазвичай у справах особистого життя впливових людей діє своєрідне правило мовчанки. Тобто, хоч журналісти і знають про маленькі таємниці, афери і скандали своїх політиків та інших публічних осіб, вони про це або не повідомляють, або роблять це дуже делікатно.

Різниця культур

Приватні гріхи не є темою для французької преси, стрибки у гречку швидко вибачаються, розповідає Домінік Ґрілльмаєр з Німецько-французького інституту: «У будь-якому разі, існує певна стриманість. Це криється у французьких традиціях. У минулому завжди проходила чітка межа між приватним і публічним. Тобто, казали, що цікаво, що політики роблять як політики, а не те, що відбувається у їхньому особистому житті». Секс-скандал у приватному житті Домініка Строс-Кана став для ЗМІ навіть чимось на кшталт справи честі. Між американськими та французькими журналістами відбулася своєрідна дуель, оскільки французи відреагували на дії американських відомств як на провокацію, каже Грільмаєр: «Лінія протистояння була чіткою: не можна так обходитися з людиною, щодо якої діє презумпція невинуватості, чию провину ще спершу треба довести. Не можна його показувати по телебаченню в наручниках або неголеного в залі суду. Саме ця критична позиція французів викликала спротив у американських ЗМІ, де такий своєрідний закон мовчанки сприйняли як щось ненормальне».

Для американських ЗМІ демонстрація кадрів, коли затриманого ведуть з камери до судді, є цілком звичним явищем. Натомість для французького державного телебачення показ такого відеоряду не типовий. «У Франції досі було абсолютно неможливо навіть уявити, що підозрюваного можуть показувати в наручниках, тобто - у вигляді, що вже може завдати удару по людській гідності. Натомість США, демонструючи такі кадри, намагаються підкреслити, що перед законом усі рівні, байдуже, чи йдеться про кишенькового злодія, мафіозі чи мільйонера. З усіма поводяться однаково – таким є сигнал, що подавали США», - каже медіапсихолог Джо Ґребель.

Європейський погляд

Німецькі ЗМІ намагалися висвітлювати справу Строс-Кана, обмежуючись сухими фактами. Приватне життя – це приватне життя, навіть коли йдеться про «полуничку». Деякі німецькі політики мали багато романів, але це жодним чином не вдарило по їхньому рейтингу. Колишній канцлер Шредер одружувався чотири рази, екс-міністр закордонних справ Фішер навіть п'ять. Баварський прем'єр-міністр Горст Зеехофер має доньку від позашлюбного зв'язку, що аж ніяк не зашкодило його політичній кар'єрі, хоча він і приховував це, подаючи себе перед журналістами як зразкового сім'янина. Не надто драматично ставляться до подібних речей і в сусідній Італії, шлейф секс-скандалів, що тягнеться за прем'єр-міністром Сильвіо Берлусконі теж поки що не коштував йому кар'єри, хоча італійська Феміда ще не сказала своє останнє слово з цього приводу.

Але таких по-справжньому гучних і драматичних скандалів, як у випадку Строс-Кана, ні у Франції, ні в Німеччині ще не було. Медіаексперти зауважують, що роль ЗМІ у таких справах є дуже великою і закликають до відповідальності, адже кілька секунд під певним кутом вибудованого відеоряду можуть впливати не лише на глядачів, а й у гіршому випадку навіть на перебіг судових процесів.

Автор: Моніка Ґрібелер, Наталя Неділько

Редактор: Володимир Медяний