Deutsche Welle: Сергію, справа Майдану перемогла. Режим Януковича повалений, новий уряд вже почав працювати. Але які в нього шанси?

Cергій Жадан: Наскільки я розумію, тут про шанси взагалі не йдеться. Йдеться про те, щоб цей уряд виконав свою місію перехідного уряду. Тобто, заспокоїв суспільство, стабілізував ситуацію в країні. Вочевидь, це не той уряд, за який люди виходили на вулиці, і за який гинули у Києві. Очевидно, що це тимчасовці. Я дуже сподіваюся, що люди, які погодилися узяти в цьому Кабміні участь, усвідомлюють, на що йдуть. Їм дісталася уся ця спадщина від попереднього уряду Азарова, разом з цим надзвичайно складна ситуація, пов’язана зі зміною будь-якої влади. Вони - політичні камікадзе. Ви ж розумієте, що через місяць їх усі будуть ненавидіти. Через три місяці їх готові будуть зжерти.

Першим їх може "зжерти" той самий Майдан, завдяки якому цей уряд і постав. Чи не так?

Те, що деякі кандидатури уряду "сформував" Майдан, це добре, це нормально. Але це все ж таки — тимчасовий уряд. В цьому є і частина популізму. Всі розуміють, що не можна дратувати Майдан. Також зрозуміло, що позиція громадських активістів, які три місяці стояли на вулиці і боролися з Януковичем, така: тим, хто нам не подобається, не місце в уряді. І, з одного боку, це нібито те, за що ми боролися — пряме народовладдя. З іншого боку, якщо не дати уряду попрацювати, то він нічого й не зробить. Дуже важливо всім зрозуміти, де закінчується, власне, революція і починається постреволюційний період життя.

Вже сьогодні в Україні чутно невдоволення, що в уряді представників Заходу більше, ніж Сходу та Півдню, що там немає представників тієї же Партії регіонів. Ви з цим згодні?

Я розумію претензії східняків, що в уряді замало їхніх представників, і це глушить розвиток того, що ми називаємо "політичними елітами". Але, з іншого боку, я так само чудово розумію, що більшість публічних і відомих політиків Сходу — це члени Партії регіонів. І те, що їх немає в уряді, для мене цілком нормально, я не вважаю це дискримінацією. Вони доволі вичерпно себе показали у владі, скріпивши по суті диктаторський режим. Більше того, в мене чимало питань щодо цієї партії. Чи має право на існування партія, члени якої, в принципі, підтримували розстріл мирних громадян? Те ж саме стосується і Компартії. Ось вони лишаються в парламенті. І навіть якщо цих людей не пустили в цей уряд, через півроку в нас наступні вибори. Маючи підтримку Сходу, на хвилі реваншизму, вони можуть знову повернутися до влади. І далі будуть провадити свою послідовну та неприховану антиукраїнську політику. Я не певен, що це хороша ідея.

Чи впорається новий уряд з теперішніми проблемами в Криму?

Щоб реагувати на кримські події, потрібно, крім портфеля міністра, мати ще волю, силу, витримку і розуміння ситуації. Для мене було давно очевидним, що ситуація там може "вибухнути" будь-коли. В нас насправді не прийнято було говорити про те, що там відбувається. Що там є якісь рухи, як у середовищі кримських татар, так і в проросійських середовищах. Що є певна проблема між кримськими татарами, які повернулися на свою історичну батьківщину, і тим населенням, яке називає себе "кримчанами". Що є проросійські рухи, які постійно кимось підтримуються, скеровуються. І це певна сила, а не просто бабусі, які кричать: "Крим-Росії!". Ці проблеми були закладені давно, ними ніхто не займався. Жоден український президент чи уряд не робив дієвих кроків, щоби, власне, привернути Крим до України. Ось він і залишився таким собі "островом Крим".

Три останні місяці Ви були членом координаційної ради Харківського євромайдану. Чому Ви вийшли з ради?

Я, в принципі, не розумію, для чого сьогодні потрібен Євромайдан у тому вигляді, в якому він існував до падіння режиму. Мені здається, що з площини громадського спротиву він уже переходить в площину політичну. Мені це не цікаво. Я, власне, не хочу жодних портфелів чи посад. Як на мене, треба розуміти, що змінилася ситуація. Слід братися до роботи і готуватися до виборів мера, щоб людина, яка зараз є мером Харкова (Геннадій Кернес, балотувався від ПР; Верховна Рада призначила позачергові вибори міського голови Харкова – прим.авт), 25 травня перестала ним бути. Тому потрібно шукати новий формат громадської активності, треба знаходити нові форми агітації, потрібно починати діалог із мешканцями міста, тому що в нас попереду або спільні проблеми, або спільне світле майбутнє.