Deutsche Welle: Пане Лагодинський, після вбивства чути численні коментарі, що президент Росії Путін винен у ньому щонайменше опосередковано - за рахунок того, що він створив таку політичну атмосферу, в якій подібне вбивство взагалі стало можливим. Як ви ставитеся до такого закиду?

Сергій Лагодинський: Це правда. Влада розпочала проти своїх опонентів серйозну кампанію і придушує опозиційні сили. Ця кампанія інтенсивно розпалювалася за допомогою ЗМІ ще до української кризи і була не сутнісною, а особистісною - вона включала в себе персональні атаки на опонентів. У цій мірі Кремль, у будь-яком разі, несе значну відповідальність за цей злочин. Нємцова та багато інших опозиційних політиків систематично оббріхували, їх дискредитували. Через свою критику російської політики в Україні його виставляли ворогом не лише режиму, але й держави й народу загалом. Критиків, подібних до нього, презентували "п'ятою колоною", і таким чином їх опосередковано оголосили поза законом.

Чим ви могли би пояснити цю сувору політичну атмосферу? Чого Путін хоче досягти?

Уже перед українською кризою Путін перебував під тиском з огляду на економічну ситуацію в країні. Росія заробляє передусім на своїй нафті та інших корисних копалинах. Але інвестицій у переробну промисловість чи нові технології не було. За таких умов Путін колись не буде більше взмозі купувати підтримку населення. До того ж, додалися масові демонстрації 2011-2013 років. Вони дали владі зрозуміти - утриматися в умовах, коли формується громадянське суспільство, а економіка слабне, навряд чи вийде, якщо не закрутити гайки. Це й власне і сталося: всі, хто брав участь у відповідних демонстраціях, зазнали протизаконного тиску. Опозиціонери, на кшталт Навального та інших, стали жертвами політично мотивованих переслідувань. До цього додався страх влади перед "Майданом", тобто перед революцією, учасники якої отримали натхнення на Заході, як це сталося в Україні.

Яку роль у цьому контексті грає українська криза?

Велику. Коли Україна наважилася подумати про те, щоб розвернутися, побоювання Кремля досягли своєї найвищої точки. Там наважилися на військову ескалацію. Це, звичайно, допомогло також мобілізувати внутрішню підтримку. Справді, запровадження цензури в ЗМІ та вдосконалення репресивного апарату пройшло бездоганно. На цій основі Путін і має підтримку 80 відсотків населення. Це можливо тільки тоді, коли увага звертається не лише назовні, але й всередину, коли шукають на внутрішніх ворогів. Люди на кшталт Нємцова були ідеальними кандидатами на цю роль. Разом з ним можна розіп'яти і провалену лібералізацію дев'яностих років - між іншим відволікши увагу від того, що Путін також брав у ній участь. Нємцов мав виразно прозахідну позицію. Тому, критикуючи його, можна було позиціонувати себе противником Заходу. І разом з ним можна було проклинати й ринковий лібералізм, незважаючи на той факт, що Путін також покладається на вільний ринок. Відповідальними за це він робить інших - в тому числі й за знищення країни. Водночас він сам і його люди можуть навпаки презентувати себе як "хороших хлопців", що гарантують населенню стабільність.

Що означає вбивство Нємцова для опозиції? Як їй діяти в майбутньому?

Це спроба налякати опозицію. Також тепер зрозуміло, що її представники оголошені поза законом. Система може робити з ними усе, включно із фізичним знищенням. До цього раніше не доходило. Авжеж, можна згадати жахливі вбивства журналістів. Але новим є те, що тепер знищуються також і опозиційні політики. Хоча до цього їх запроторювали у в'язницю, але в них не стріляли. З огляду на це маємо якісно нову ситуацію.

Втім, я вважаю, що це вбивство також є шансом для опозиції - в тому сенсі, що воно пробудить хоча б поінформовану частину суспільства, тобто тих, хто отримує інформацію не лише від російського телебачення, а також з інших джерел.

Чи влада також може зробити якісь висновки із цього вбивства?

Так. Ця смерть може дати Путіну привід, виступити вже не проти опозиції, а проти націоналістів та войовничих сил Антимайдану у Росії. Бо вони тиснуть на нього. На нещодавніх демонстраціях Антимайдану можна було чути націоналістичні та людоненависницькі гасла. Вони були позитивно сприйняті політичною верхівкою країни. Путін вже навряд чи зможе вийти із цього глухого кута. Але зараз влада може схаменутися і піти на курс внутрішньої деескалації. І хоча це не призведе до демократизації, але можливо, влада переосмислить свої дії з огляду на ці трагічні події.

Юрист і публіцист Сергій Лагодинський народився у 1975 році. У віці 18 років він переїхав із Росії до Німеччини.