У Німеччині американський серіал "Чорнобиль" не викликав такої бурхливої і захопливої реакції, як в Україні, США, Великобританії і на пострадянському просторі. Чому?
Реклама
У США, Великобританії і в Україні мінісеріал "Чорнобиль" американської кабельної телемережі HBO, показ якого завершився у вівторок, 4 червня, викликав хвилю захопливих відгуків і став темою для обговорення в соціальних мережах. У Росії захоплення після перших серій змінилося на набагато більш скептичне ставлення. Серіал залишився гарячою темою для дискусій, і не лише серед кінокритиків. Тим часом у Німеччині - майже тиша. Це виглядає дивно.
Чому "Чорнобиль" не став подією в Німеччині
По-перше, чорнобильська катастрофа у 1980-і роки дала важливий поштовх не лише молодий тоді партії Зелених у ФРН, які десять років потому прийшли до влади, а й реально зачепила країну і змінила суспільство. Баварія була одним з найбільш постраждалих регіонів. Ділянки зараженого ґрунту в лісах залишилися досі.
По-друге, сьогодні в Німеччині Зелені знову на підйомі і в деяких опитуваннях навіть виходять на перше місце серед всіх партій - цього разу на тлі проблем, що викликані глобальним потеплінням. Після нещодавніх виборів до Європарламенту країна обговорює звернення відеоблогера Rezo, в якому той розкритикував правлячі партії за провал екологічної політики. Щоп'ятниці школярі проводять демонстрації, вимагаючи радикальних заходів з метою зупинити зміни клімату.
Нарешті, по-третє, Німеччина - єдина велика західна країна, яка оголосила про відмову від ядерної енергетики після катастрофи на АЕС, щоправда, не на чорнобильській, а в японській Фукусімі.
Проте серіал "Чорнобиль", який за збігом обставин вийшов на екрани на гребені нової екологічної хвилі в Німеччині, не став тут подією. Можливо, це пов'язано з тим, що він був показаний в ефірі платного телеканалу Sky, у якого невелике охоплення аудиторії. А можливо, причина в тому, що "Чорнобиль" не викликав бурхливу позитивну реакцію в пресі, хоча всі великі газети про нього написали. Загальний тон публікацій, велика частина яких з'явилася в середині травня: фільм гарний, але занадто драматичний.
Süddeutsche Zeitung: "Дещо невдала драма-бойовик"
Найбільш розгромну рецензію написала журналістка Марлене Вайс (Marlene Weiss) в ліволіберальній газеті Süddeutsche Zeitung з Мюнхена. У газетній версії її стаття називалася "Вибух брехні", що можна трактувати не лише як посил до головної ідеї фільму про ціну брехні, коли масштаб катастрофи на ЧАЕС замовчувалися, але і як критику самого фільму. В онлайн-версії статтю Вайс назвали так: "Занадто багато драми за рахунок правди". Журналістка (фізик за освітою), яка спеціалізується на наукових статтях, вважає, що "Чорнобиль" - "дещо невдала драма-бойовик".
Вайс пише, що фільм зроблений, "у принципі, непогано" і наводить як приклад "переконливу версію України 80-х", але, розповідаючи про найбільшу ядерну катастрофу в історії людства, його творці, за висловом журналістки, "забрехалися". Зокрема, вона критикує епізоди, в яких член комісії з розслідування причин аварії на ЧАЕС, радянський вчений Валерій Легасов розповідає партійному керівництву про те, які драматичні наслідки може мати катастрофа, або пророкує, "хто і коли болісно помре".
Припущення про те, що викид радіоактивної пари, якого дійсно побоювалися в перші дні аварії, може привести до "кінця Києва, Мінська і зробити непридатною для життя половину Європи", Вайс вважає занадто перебільшеними з метою "максимальної драматизації". Не сподобалася їй і "пафосна" сцена суду в кінці серіалу, Вайс назвала її "остаточним відривом від реальності".
Frankfurter Allgemeine: Такого страху не було з часів "Човна"
Більш прихильна рецензія вийшла в консервативній газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ). "Майстерність цього серіалу" полягає в тому, як було показано дію потужної, невидимої руйнівної сили - радіації, пише оглядач Аксель Вайдеманн (Axel Weidemann). Він хвалить знахідки сценариста і режисера - чорний стовп диму над атомною станцією; радіоактивний попіл, що падає на жителів, які нічого не підозрюють; птаха, який звалився замертво, або вітер, який грає волоссям дітей.
"Те, що відбувається на екрані, б'є глядача з такою силою, що хочеться бігти", - зазначає Вайдеманн. На його думку, таке відчуття тривоги, страху не викликав жоден фільм з часів "Човна" Вольфґанґа Петерсена "(Das Boot, фільм про долю екіпажу нацистського підводного човна під час Другої світової війни в Атлантиці. - Ред.).
Але і FAZ критикує "Чорнобиль" за фактчекінг, називаючи його "слабким місцем". "Навіщо постійно вказують на небезпеку ізотопу урану-235, хоча до забруднення навколо станції привели здебільшого ізотопи цезію-137 і йоду-131, - серіал не дає відповіді", - вказує Вайдеманн. "Ще більш невдалим" він вважає те, що автори серіалу перенесли аварію вертольота поруч із зруйнованим реактором на другий день після катастрофи, в той час як насправді це сталося набагато пізніше, в жовтні 1986 року.
Утім, загалом журналіст вважає, що "серіал потрібно хвалити - за стриманий тон, яким він показує глядачам катастрофу і тотальну втрату контролю".
Welt am Sonntag і Spiegel Online: Сенсаційно вдала реконструкція
Одну з найбільш розгорнутих і детальних рецензій написала недільна берлінська газета Welt am Sonntag. Її автор Ріхард Кеммерлінґс (Richard Kämmerlings) вважає, що "суть серіалу - в меншій мірі з'ясування причин, а скоріше - наслідків і реакції на різних рівнях".
Відзначивши "гіперреалізм" в зображенні променевої хвороби, Кеммерлінґс хвалить "Чорнобиль" за "контраст між красою і жахом", наводячи як приклад сцену з дітьми, що грають в момент, коли на них падає радіоактивний попіл. "Сенсаційно вдалою" називає журналіст "прискіпливо точну реконструкцію інтер'єру, одягу... і взагалі всього пізньорадянського антуражу".
Загалом позитивну статтю опублікувало гамбурзьке інтернет-видання Spiegel Online, хоча в друкованій версії однойменного журналу Der Spiegel місця для цієї теми не знайшлося. Єдине, за що автор Тіль Кадріцке (Till Kadritzke) критикує серіал HBO, так це за надто гіпертрофовано, "до ідіотизму", зображених "радянських апаратників".
На його думку, це спадщина американського кіно часів "холодної війни". І все ж, пише Кадріцке, "звуження історичної правди до протистояння неосвіченого уряду з науковцями, які попереджають про небезпеку, цілком має сенс". Він вважає, що метою авторів була "не стільки точна реконструкція історичної події, а її використання для сучасних дебатів".
Якщо така мета у авторів фільму дійсно була, то, судячи з преси, в Німеччині вони її не досягли - принаймні поки що.
Що дрони роблять над Чорнобилем (13.05.2019)
01:49
Один день у Чорнобильській зоні відчуження
Чорнобильська зона відчуження перетворюється на справжній магніт для туристів. Кореспонденти DW також вирушили в одноденний тур, який пропонують туристичні агентства. У нашій фотогалереї - основні зупинки.
Фото: DW/D.Kaniewski
Магазин у селі Залісся
Після проходження паспортного контролю на КПП Дитятки, перша зупинка маршруту у 30-кілометровій Зоні відчуження - село Залісся. Колишні садові дерева виросли у справжній ліс, яким поросли центральні вулиці. До аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року тут проживало близько трьох тисяч мешканців. Їх евакуювали у Бородянський район Київщини. Згодом сюди повернулось кілька самоселів.
Фото: DW/D.Kaniewski
Дім Культури у Заліссі
Залісся було не останнім у районі селом. Тут, у 15 хвилинах від міста Чорнобиля, розташовувалась середня школа, бібліотека, пологовий будинок та Дім Культури (на фото), збудований у 1959 році. Приміщення непогано зберіглося - усередині все ще висить пропагандистський транспарант. У хорошому стані ліпнина, що оздоблювала сцену. Але долівка майже геть згнила, тож пересуватися слід обережно.
Фото: DW/D.Kaniewski
Техніка ліквідаторів у Чорнобилі
Наступна зупинка - Чорнобиль. Біля пожежної частини просто неба розташований музей техніки, задіяної у ліквідації наслідків аварії. У перші дні спеціалісти сподівалися з її допомогою розчистити особливо небезпечні завали. Але навіть техніка не витримувала високий рівень радіації, а виходячи з ладу, створювала для ліквідаторів зайві труднощі.
Фото: DW/D.Kaniewski
Алея Пам'яті
Алея Пам’яті меморіального комплексу "Зірка Полинь" в Чорнобилі - це символічне кладовище з назвами 162 населених пунктів, які зрівняли із землею після Чорнобильської катастрофи. Зі спогадів ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС Валерія Стародумова: "Метод захоронення називався "під себе". Інженерна машина розгородження (ІМР) мала викопати траншею поруч, зіштовхнути будинок і засипати землею".
Фото: DW/D.Kaniewski
Мікрозіверт? Бер? Мікрорентген? Кюрі?
Наступна зупинка - село Копачі. Воно розташоване в 10-кілометровій зоні. Село зазнала найбільш інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами. Саме тут туристи жваво вимірюють рівень радіації за допомогою дозиметрів, доступних за додаткову плату (150-300 гривень). Супровідники мають допомогти зорієнтуватися в одиницях вимірювання. Подекуди "фонить" і "зашкалює", пристрій гучно пищить.
Фото: picture-alliance/C.Junfeng
Дитячий садок у селі Копачі
Село розташовувалося лише у чотирьох кілометрах від ЧАЕС. Через сильне забруднення його ліквідували і заспиали землею. Одна з небагатьох будівель, що залишилась стояти - дитячий садок. Тут ще чимало дитячих іграшок, меблів, посібників із дошкільного виховання, є і батьківський куток. Лише дітей немає...
Фото: DW/D.Kaniewski
Майданчик перед 4-м енергоблоком ЧАЕС
Пам'ятник ліквідаторам аварії встановили на майданчику перед 4-м енергоблоком ЧАЕС. Сьогодні цей енергоблок уже вкритий новим захисним конфайнментом і виглядає цілком мирно. А в квітні 1986 року, після аварії, показники радіації тут перевищували норму у тисячі разів. У ліквідації наслідків однієї з найбільших техногенних катастроф взяли участь близько 600 тисяч осіб.
Фото: DW/D.Kaniewski
Радіологічний контроль на ЧАЕС
Перед входом до ЧАЕС обов’язково пройти контроль на предмет наявності радіологічного забруднення одягу. Як правило прилади звітують "чисто". В іншому разі дозиметристи спробують відчистити одяг. Якщо не вдасться - доведеться його залишити. Організатори обіцяють, що за день перебування у Чорнобильській зоні рівень радіаційного опромінення дорівнюватиме дозі, отриманій за годину польоту літаком.
Фото: picture-alliance/AA/V. Shtanko
Обід на станції
Після проходження радіологічного контролю, у станційній їдальні ЧАЕС пропонують повноцінний обід: борщ або суп, м'ясо з гарніром і салат, компот, сік та хліб. Тут можуть харчуватися і вегетаріанці: замість м'ясного можна взяти, наприклад, кавун та персик. Усі продукти - лише з-за межі зони відчуження. Ціна обіду - 100 гривень. Каву можна взяти окремо, в автоматі. Увага: автомат решту не дає.
Фото: DW/I. Sheiko
Прип'ять - місто атомників
Ось ми і в центрі Прип’яті - гордості соціалістичного містобудування. Рік заснування - 1970. До аварії в місті, розташованому в двох кілометрах від ЧАЕС, проживало близько 50 тисяч мешканців. На фото - "білий дім", де жила міська еліта та директор ЧАЕС Віктор Брюханов, засуджений згодом до 10 років ув’язнення. На першому поверсі - магазин "Веселка", після аварії слугував меблевим складом.
Фото: DW/D.Kaniewski
Автомати з газировкою
Ці автомати, встановлені біля кафе "Прип'ять", у радянські часи були невід'ємною частиною міського ландшафту. На них можна було натрапити на вулиці та у парках відпочинку. Цю модель АТ-101СК випускало виробниче об’єднання "Київторгмаш". Вода зі сиропом коштувала 3 копійки, без - 1 копійку. У другому автоматі (на фото) так і залишився стояти гранований стакан.
Фото: DW/D.Kaniewski
Унікальний вітраж у кафе "Прип'ять"
Кафе "Прип'ять" - улюблене місце відпочинку молоді, розташоване біля річкового вокзалу, куди з Києва припливали теплоходи "Ракета". Особливість інтер'єру - вітраж, найвірогідніше, авторства команди знаменитого художника-монументаліста Івана Литовченка. Виконаний за трудомісткою і витратною технологією: творцем зібрані фрагменти кольорового скла. Митці називають результат "гобеленом у склі".
Фото: DW/D.Kaniewski
Залишки універмагу
Прип'ять вважався зразково-елітним містом. Рівень забезпечення енергетиків порівнювали з московським, звичний для СРСР дефіцит тут був рідкістю. У Прип'яті діяло 25 магазинів, у тому числі універмаг, що відкрився на початку 1986 року. На першому поверсі був продуктовий відділ, на другому - меблевий. Тут ще збереглися холодильні вітрини, хоча мародери давно зняли усе "начиння" на металобрухт.
Фото: DW/I. Sheiko
Розграбоване мародерами
Та найбільше сліди мародерів помітні у залишених приватних помешканнях прип’ятчан. Деякі речі, незабруднені радіацією, городяни змогли згодом забрати та вивезти, частково майно утилізували. Решту розікрали мародери. Знімали навіть батареї. Більшість квартир нині майже цілком порожні. Подекуди, як тут, у квартирі в домі на вулиці Лесі Українки, ще можна знайти шпалери, старі меблі та дещо з кухні.
Фото: DW/D.Kaniewski
"Вірним курсом завжди. Та весь час не туди"
…ці слова з пісні Тараса Петриненка згадуються при виді транспарантів до Першотравня у будинку культури "Енергетик". Аварію на ЧАЕС від розпаду СРСР відділяють лише 5 років. Історики упевнені, що Чорнобиль став початком кінця Радянського Союзу. Лише на першому етапі збитки від аварії становили 18 мільярдів рублів. Похитнулася не лише неповоротка економіка, але й сліпа віра в курс КПРС.
Фото: DW/D.Kaniewski
Секретний об'єкт - загоризонтна радіолокаційна станція "Дуга"
...вона ж - "Чорнобиль-2", вона ж - "російський дятел" (Russian woodpecker), вона ж "випалювач мізків". Остання зупинка маршруту - секретний об'єкт, збудований неподалік ЧАЕС. Він був частиною системи протиповітряної оборони СРСР для виявлення запуску міжконтинентальних балістичних ракет. Починаючи від 1976 року, "Дуга" наводила страх шумом в ефірі, за що радіолюбителі й охрестили її "дятлом".
Фото: DW/I. Sheiko
Знайомтеся: лис Семен
На околицях Прип'яті часто можна зустріти лиса на прізвисько Семен. Він став своєрідною місцевою знаменитістю. Туристів Семен любить, адже вони його часто підгодовують. Однак гладити його не рекомендується. Не лише через те, що у нього на хутрі теоретично можуть бути радіоактивні частинки. Цей симпатяга - дика тварина і кусатися не розучився.