Коли молодий австрійський композитор Штефан Марія Карл зацікавився темою Голодомору, він із подивом мусив констатувати, що на Заході про цю трагедію майже нічого не знають. Карл вирішив написати симфонію про Голодомор і допомогти українцям переосмислити і "подолати" свою історію за допомогою мистецтва.

Однак реалізувати цей проект йому поки що не вдалося - передусім через проблеми з фінансуванням. Подекуди бракувало й розуміння з боку українців, які іноді реагували на його задум байдуже, а часом навіть агресивно. 23 листопада Україна відзначає 80 роковини Голодомору, але ця тема й досі не стала об’єктом осмислення європейського мистецтва.

У розмові з DW композитор із австрійського Зальцбурга наводить цитату Леніна про голод 1922 року, котрий говорив про його "позитивні результати" і форсування соціалізму через руйнування віри не лише в царя, а й у Бога. При цьому Штефан Марія Карл не розуміє, чому в Україні й досі вшановують комуністичних вождів, адже, порівнює він, у Німеччині та Австрії за вшанування злочинів нацистів можна потрапити за ґрати.

Deutsche Welle: Чому Ви обрали Голодомор темою для Вашої симфонії?

Штефан Марія Карл: Я хотів би прикласти свій мистецький талант до чогось змістовного - до гуманістичного, політичного проекту, у випадку якого я відчуваю, що роблю щось важливе - не лише для самого себе, але, звичайно, й для інших людей. А сучасне мистецтво, хоч би йшлося про нову музику або живопис та інсталяції, на мою думку, у більшості не має ані вищого сенсу, ані користі для суспільства.

Я прийшов до цієї теми випадково - через розмову з доктором Марі-Од Тардиво з Франції, яка писала дисертацію про російський ГУЛАГ та багато років працювала для України в Брюсселі та Лондоні. Вона познайомила мене з темою Голодомору під час мого навчання у Лондоні у 2010 році. Я одразу інтуїтивно відчув, що на цю тему варто було би написати великий твір.

Однак тоді я не знав, що творів про Голодомор, створених митцями, котрі не мають українського коріння, дуже-дуже мало. Це мене неабияк здивувало і присоромило, адже це один із найбільших геноцидів ХХ сторіччя.

Чому, на Вашу думку, Голодомор майже невідомий на загальноєвропейському рівні?

Після 1933 року було заборонено про це говорити - також і в самій Україні. Відтоді минуло 80 років. Історія колись забувається, якщо її не осмислюють, якщо про неї не говорять. На мою думку, після 1991 року із незалежністю України існувала можливість масштабно осмислити цей геноцид - усередині країни, але й на міжнародному рівні. Однак Україна, на жаль, цей шанс проґавила. Через те, що вона сповнена внутрішніх конфліктів і не може об'єднати зусилля.

Чому, на Вашу думку, українцям варто повертатися до свого минулого?

Цей страшний геноцид неодмінно має бути осмислений. Якщо в минулому наявні відкриті рани, вони завжди впливають на сучасність і майбутнє. Це стосується як окремих людей, так і всього народу.

Наприклад, якщо дівчинку зґвалтують у дитинстві, необхідно, аби вона говорила про це та отримала професійну терапію. Тут ідеться не стільки про звинувачення винного, скільки про проговорення болю, аби знайти можливість його втамувати. Однак якщо ця дитина не отримає такої терапії у психолога, в неї на все життя залишиться відбиток. Вона матиме депресії, страхи, підозри, сексуальні проблеми.

А якщо мільйони людей зґвалтовані чужим пануванням і не мають права про це говорити, то можна собі уявити, якими страшними є психологічні наслідки, які до сьогодні цілком можуть проявлятися у політиці, економіці, суспільстві. Україна має це усвідомлювати.

Як українці реагували на те, що Ви взялися писати симфонію про Голодомор?

Більшість українців прихильно поставилася до того, що я ініціюю проект про Голодомор. Багато хто цього, звичайно, не розуміє, адже я не маю українського коріння, й автоматично ставиться з недовірою. Багато передусім молодих людей узагалі не хочуть нічого про це чути. Я зустрічав багато українських музикантів у Лондоні, а також у Німеччині. Багато хто навіть агресивно реагує на те, що я хочу пристрасно дискутувати на цю тему. Дуже мало хто пропонує свою активну допомогу. Багато хто взагалі не реагує.

Для мене як "аутсайдера", котрий не виростав в Україні, дуже-дуже важко це зрозуміти. Якщо я напишу цей твір - чи матимуть українці узагалі з ним справу? Може, він буде лише один раз виконаний, а потім опиниться на полиці? Виконання твору для оркестру коштує дуже дорого, потрібні організація та гроші.

Якої саме підтримки Ви потребуєте, аби реалізувати цей проект?

Я не можу повний робочий день компонувати симфонію, не маючи грошей на життя. Окрім того, в подальшому потрібна надійна інституція, котра хотіла би взяти на себе відповідальність за організацію виконання твору.

Як мистецтво може допомогти осмислити Голодомор?

Для такого народного болю, який був спричинений Голодомором, дуже-дуже важливо, аби він був емоційно пропрацьований за допомогою засобів мистецтва. Музика або живопис можуть звертатися до почуттів, до яких не можна дістатися словами, - у глибині людської душі. Однак для цього треба інвестувати гроші. В Україні є достатньо багатих людей, олігархів, однак їм бракує усвідомлення й волі.

Розкажіть трохи про Ваш майбутній твір - яким він буде?

У минулому році я вже розпочав компонування, однак потім мусив відкласти твір у зв’язку із фінансовими проблемами. Тепер у грудні я хочу продовжити і сподіваюся, що восени 2014 року цей твір буде презентовано. Я також отримав повідомлення від симфонічного оркестру Національної радіокомпанії України, який зацікавлений у його виконанні.

Я хотів би позитивно завершити свою симфонію. Це не реквієм. Звичайно, цей твір буде також дуже трагічним, адже він алегоризує геноцид. Однак у ньому має бути присутній позитивний поворот і надія. Це моя ціль, яку я спробую досягти.

Як Голодомор може стати об’єктом осмислення всього європейського мистецтва?

Смерть, любов, Бог, прагнення до справедливості й правди завжди були важливими темами мистецтва. Так, скажімо, Голокост є темою, котра наштовхнула на виникнення незліченних мистецьких творів в усіх жанрах. Голодомор у мистецькому сенсі невичерпна тема. Якби, як у випадку з Голокостом, за опрацюванням Голодомору стояло відповідне лобіювання, наприклад завдяки підтримці декого з історично свідомих та далекоглядних нових багатих українців, в усьому світі дуже швидко виникли би твори мистецтва на цю тематику. З огляду на те, що Голодомор абсолютно невідомий у світі, передусім через роз’єднаність українців між собою, до нього не звертаються й іноземні митці.

Я одразу зацікавився цією темою. Якби була проведена інформаційна кампанія, таких людей могли би бути тисячі. Я також спілкувався із деякими режисерами в Австрії - всі вони дуже зацікавлені. Бракує лише лобі й грошей.

В Україні питанням Голодомору займаються не лише митці та історики, але й політики. Як Ви це оцінюєте?

Коли я презентував свій проект у Києві, я дуже часто стикався з тим, як люди раптом починали сперечатися про те, скільки було загиблих, хто й за що був відповідальним. І раптом мова ішла вже не про мільйони жертв, а про якісь політичні погляди. Людина, яка втратила всіх членів родини під час Голодомору, перевернулася б у труні, якби побачила, наскільки українці губляться у безсенсовних дискусіях.

Я також не впевнений у тому, чи політичне використання Голодомору більше допомагає чи шкодить справі. Напевно, це викликало би ще більше озлобленості і суперечок у країні. Справа також не в тому, аби постійно казати, що росіяни винні, адже самі українці теж у цьому винні. Як і Гітлер не отримав би своєї влади без активної підтримки тисяч німців та австрійців. Колишніх нацистських злочинців обґрунтовано шукають не лише в Німеччині та Австрії, але й в усьому світі, аби вони постали перед судом.

Я думаю, Україні піде на користь розслідування того, чи Голодомор досяг би таких страшних масштабів без тисяч українських колаборантів, які, напевно, ще десятиліття після Голодомору були активними в українській політиці, можливо, навіть обіймаючи високі посади. Однак застарілі владні структури намагаються завадити подібному глибокому подоланню минулого - і, як видно, до сьогодні успішно.

У процесі зцілення повинні бути дослідженні зв’язки між стокгольмським синдромом, комунізмом, а також нинішньою авторитарною системою сучасної України - найкраще незалежними істориками, антропологами, соціологами й психологами.

Я бажаю українському народу всіх сил та ангелів цього світу, необхідних для того, аби розпочати цей настільки необхідний процес зцілення. Моя скромна роль у цьому процесі обмежується думками, молитвами і моєю першою симфонією "Голодомор" для сопрано і симфонічного оркестру.