"Слава Україні! Героям слава!". Починаючи від 24 серпня це гасло замінить радянські "Здрастуйте, товариші" та "Бажаємо здоров'я" і стане офіційним у Збройних Силах України, повідомив 9 серпня український президент Петро Порошенко. "Ми порадились з міністром оборони, на РНБОУ, з урядом і я прийняв рішення, починаючи з 24 серпня ці слова вперше пролунають як частина офіційної церемонії військового параду на честь Дня Незалежності", - цитує Порошенка його прес-служба.

Ще у лютому цього року в українському парламенті зареєстрували відповідний законопроект, а офіційно рішення закріплять уже після початку чергової сесії Верховної Ради України.

Однак на Заході не всі сприйняли рішення українського президента із розумінням. А усе через історичний контекст цього гасла. DW спробувала розібратися.

Історія появи

Українські історики зазначають, що вітання "Слава Україні" з різними варіантами відповідей відноситься ще до доби Української революції 1917-21 років: ним послуговувалися "чорні запорожці" та "холодноярівці". У Медведівці на Черкащині навіть встановлено пам'ятний знак на честь першого застосування цього гасла ще у 1919 році.

Найчастіше вказують на книгу Юрія Горліс-Горського "Холодний Яр", де теж згадується таке вітання. Хоча не всі дослідники вважають це джерело надійним, адже книга вийшла у 1934 році і є романом, а не науковою працею.

Достеменно відомо, однак, що вітання закріпилося у 1930-х. "ОУН з 1934 року використовувала вітання "Слава Україні!" - "Вождеві слава!", - розповів DW історик Олександр Зайцев з Українського католицького університету у Львові. - "Є свідчення, що під час судового процесу Степана Бандери в 1936 році його прибічники супроводжували вигуки "Слава Україні" викиданням руки, як у фашистському салюті. Можливо, це й дало привід для фашистських аналогій. Після розколу ОУН 1940 року бандерівці замінили це вітання на "Слава Україні!" - "Героям слава!", а мельниківці деякий час зберігали відповідь "Вождеві слава!". Саме в бандерівській формі вітання набуло популярності", - розповідає Зайцев. 

Тоді ж воно вкоренилося й у масовій свідомості, культурі та фольклорі: серед іншого, на агітаційному плакаті Ніла Хасевича, а також у повстанській пісні "Ой у лісі, на полянці". 

У новітні часи

По війні гасло продовжило життя на еміграції. У Радянській Україні його забороняли та приписували "українським буржуазним націоналістам", яким радянська пропаганда у кіно, пресі, сатиричних журналах десятиліттями створювала винятково негативний образ. Та уже після проголошення незалежності нове політичне життя гасло отримало завдяки поверненню в Україну провідної діячки ОУН(б) Слави Стецько. Заснований пані Славою, як називали її соратники за життя, Конгрес українських націоналістів (КУН) взяв це вітання за офіційне. З плином років, гасло "Слава Україні!" вийшло за межі націоналістичного середовища і органічно затвердилося у суспільно-політичному лексиконі незалежної України, а після Євромайдану та війни на Донбасі набуло особливого поширення і значення: його чути на передовій на Донбасі, на концертах та мітингах, а дружній "привіт" від хорватського футболіста Домагоя Віди лише додав гаслу популярності серед футбольних фанатів і не тільки.

Шведський історик Пер Андерс Рудлінг одним із перших висловив заклопотаність рішенням президента України через контекст ОУН. У розмові з DW зі Сінгапуру, де він зараз викладає, учений зауважив, що аналогічні вітання використовували й інші націоналістичні, а також фашистські мілітаризовані рухи у Європі: хорватські Усташі, засновані одночасно з ОУН у 1929 році, вживали нині заборонене в країні гасло "Za dom spremni" ("За батьківщину готові"), або ж словацька Глінкова гарда та її гасло "На страх", які в усіх випадках супроводжувалися нацистськими "зіґами".

Утім, Олександр Зайцев вважає неслушними спроби пов'язати у наші дні українське вітання з фашизмом. "Радше це типово націоналістичне вітання, його аналоги існували в багатьох націоналістичних рухах - і радикальних, і поміркованих", - пояснює Зайцев.

Професор-україніст Домінік Арель з університету Оттави каже, що це гасло "нині повсюдно вживається представниками українського середнього класу, багато з яких віддають перевагу російській мові у буденному житті. Тож воно набуває цілком нового значення", - сказав він під час одного з круглих столів в університеті Джорджа Вашингтона. Такої ж думки і Олександр Зайцев. "Під час Євромайдану це гасло фактично втратило специфічні асоціації з ОУН(б), ставши одним із символів Революції Гідності. Я не бачу негативного змісту в цьому вітанні й не маю нічого проти його запровадження у війську", - наголосив український історик у розмові з DW.

Селективне опрацювання минулого? 

Пер Андерс Рудлінг вважає цю позицію непослідовною і задається питанням, чи може слоган ОУН існувати у демократичному суспільстві, будучи відірваним від історичного контексту та груп, які запустили його в обіг? "Коли хорватські радикали вживали гасло Усташі, це викликало агресивні дискусії та дисциплінарні покарання міжнародних спортивних асоціацій. Коли ж українські радикальні спортивні фанати це вживають, то пропонується розглядати це в іншому контексті. Мені це видається застосуванням подвійних стандартів", - твердить Рудлінг.

Водночас німецький історик Кай Штруве (Kaі Struve) з Галле-Віттенберзького університету вважає, що ухваленню такого рішення мала б передувати дискусія у суспільстві, а не тільки обговорення з військовослужбовцями, ветеранами АТО та невідомими "трудовими колективами", як ідеться у заяві прес-служби президента України. "Проблематичним у цьому рішенні я вважаю те, що його ухвалювали "згори". В Україні тривалий час були протипоставлені два антагоністичні наративи - радянський і націоналістичний. Радянський тенденційно прирівнював усі українські національні потуги до фашизму. Водночас у націоналістичному затемнювалися усі проблематичні аспекти історії українського націоналізму і, особливо, історії ОУН і УПА. Останній з 2014 року значною мірою формує українську державну політику", - сказав Штруве у коментарі DW.

Тож опитані DW західні історики пропонують розглядати це питання у комплексі всієї гуманітарної політики України з опрацювання минулого. "Думаю, що ця політика себе вичерпує. Керівник українського УІНП (Українського інституту національної памяті - Ред.) - персона нон грата у Польщі, співпраця з польськими істориками зайшла у глухий кут, Україну критикують конгресмени США… Чи повернення до життя гасел ОУН допомагає консолідації держави та наближає Україну до Європи?", - запитує шведський історик. 

Водночас опитані DW науковці визнають, що претензії до державної політики опрацювання минулого слід висувати не лише Україні: за необ'єктивні підходи гостро критикують, зокрема, литовський дослідницький Центр "Геноциду та опору", як і діяльність ультраправого хорватського історика та екс-міністра культури Златка Гасанбеговича, а також спроби "реабілітації у бронзі" нацистського колаборанта Міклоша Горті в Угорщині, повзучу глорифікацію сталінізму у Росії та, нарешті, нещодавній скандальний "історичний" закон у Польщі.