Від вересня той, хто візьме під сумнів повільне винищення політичних в’язнів в уранових копальнях комуністичної Чехословаччині, ризикує потрапити за ґрати на термін від шести місяців до трьох років. За такий закон словацькі парламентарі голосували вже 2002-го року, але в той час на нього наклав вето президент Рудольф Шустер, колишній чільний представник Комуністичної партії Чехословаччини.

Межа чи обмеження?

Згаданий закон має своїх невизнавців і сьогодні. Наприклад, історик Душан Ковач уважає, що кару за висловлення певної думки передбачають, як правило, тоталітарні системи. Посланець коаліційної партії Most-Híd Петер Заєць твердить, що навпаки: закон кладе межу між свободою слова і зловживанням нею.

Голова Конфедерації політичних в’язнів Антон Срголець уточнює: йдеться не про відповідальність того чи того конкретного злочинця, а про засудження комуністичної влади, на чиїй совісті безліч злочинів, за які, на жаль, частина словацької спільноти починає забувати, а частина ніколи не сприймала їх як злочини.

Прокуратурі «бракує» доказів

Досі у Словаччині за причетність до злочинів комунізму не була покарана жодна особа, хоча Інститут національної пам’яті зібрав докази проти десятків осіб. На думку словацької прокуратури, доказів бракувало навіть у справі Василя Біляка, колишнього секретаря ЦК КПЧ, одного з ініціаторів окупації Чехословаччини військами держав Варшавської Угоди.

Автор: Микола Шатилов
Редактор: Володимир Медяний