Deutschlandfunk: Пане Мюценіх, зустрічі Великої сімки в Любеку передували переговори у форматі "нормандської четвірки" в Берліні. Голови МЗС ФРН, Франції та України висловили стурбованість ситуацією. А наскільки стурбована Росія?

Рольф Мюценіх: Думаю, що зараз Росія має інтерес у довгостроковому врегулюванні ситуації в Україні, а з іншого боку - й у залученні Європи. Це невідворотно. В цьому сенсі особливо Німеччина та Франція готові сприяти таким переговорам. Думаю, що це було продуманим кроком з боку (міністра закордонних справ Німеччини - Ред.) Франка-Вальтера Штайнмаєра запросити керівників МЗС на цю зустріч у Берліні перед початком переговорів Великої сімки.

Але ж, пане Мюценіх, про справжнє припинення вогню зараз говорити не доводиться. Чи не треба на це реагувати?

Думаю, що реагувати треба, але реагувати політичними кроками й із запасом терпіння. Так, як це робить німецький міністр закордонних справ. Не можу уявити жодної іншої альтернативи. Ми намагаємося застосувати вплив через такі організації як ОБСЄ та інші залучені сторони. Росія несе тут велику відповідальність. З іншого боку, і всі 28 членів ЄС намагаються вплинути на ситуацію за допомогою політичних методів, а саме - санкцій.

Ви закликаєте запастися терпінням. Країни Великої сімки хочуть у Любеку виступити із заявою щодо ситуації в Україні. На більше сподіватися не доводиться. То це ознака безпорадності щось змінити у цій ситуації?

Ситуація дуже складна. З одного боку ми маємо сепаратистів, які не включені до політичних переговорів. З іншого, звісно, наявні протиріччя в українському уряді та особливо в парламенті. Буде нелегко це розв'язати. В підсумку йдеться про внутрішньополітичні рішення.

Повернімося до відносин з Росією. Ваш колега, заступник голови фракції ХДС/ХСС у Бундестазі Франц-Йозеф Юнґ, сказав, що Росія зможе повернутися до участі у Великій сімці, якщо дотримуватиметься мінських домовленостей. То що ж, анексію Криму можна забути й пробачити?

Ні! Ця тема і надалі залишається на порядку денному і ніхто цю анексію не визнає. Особливо цікаво те, що Росія останніми місяцями робила спроби на міжнародній арені домогтися цього визнання, зокрема, від країн БРІКС, куди входить і Китайська Народна Республіка. Треба визнати, що підтримкою вони не заручились. І це той козир, який ми мусимо використовувати у переговорному процесі. Але якщо Росія діятиме енергійніше й у позитивному напрямку, треба буде говорити й про санкції й про поновлення активного залучення Москви у міжнародні процеси. Це не означає, що зараз Росія цілком залишається не залученою. Вона була дуже активно підключена до переговорів з Іраном.

Тож повернення Росії до Великої сімки має цілком залежати від дотримання нею мінських угод, тоді як анексія Криму вже жодної ролі не відіграє?

Ні! Це не вирішальний пункт. Йдеться про те, щоби угоди "Мінськ-2" стали основою для тривалого припинення вогню і вилилися у переговорний процес, де мусить бути обговорено і статус Криму. В цьому питанні є взаєморозуміння з позицією України.

Росія оголосила про готовність поставити Ірану системи ППО С-300. Вашингтон і Брюссель вже висловили занепокоєння. Чи не є це черговим підтвердженням тому, що Росія гне свою лінію?

Це дуже прикро. Останніми роками ми бачили, що Росія утримується від поставок цих систем. Росія належить до тих країн, які постійно співпрацювали з Іраном у сфері атомної енергетики, але й постачання військового обладнання. Думаю, що загалом це послаблює загальний режим санкцій. З іншого боку, треба ще подивитися, коли взагалі ці системи будуть поставлені.