Однією з тих країн, до якої українці активно ідуть на заробітки, є Італія. За неофіційною статистикою, там працюють від 300 тисяч до мільйона українок. З кількома з них у Римі спілкувалася наш кореспондент Мар’яна Яворська:

У більшості з українських жінок, які працюють в Італії з них діти залишись на батьківщині – з чоловіками чи бабусями. А у деяких випадках навіть самі, як розповідає Ганна зі Львівщини:

„У мене двоє дівчаток. Лишила їх самих, бо ні мами, ні тата моїх вже нема. Ані чоловіка – теж помер. Тому залишила їх, як старшій тільки 16 років було. Я весь час про них думаю, як пробуджуюся вранці, так цілий день про них думаю”.

Ганна готова повернутися до України «хоч завтра», якби могла на українську зарплату поставити на ноги своїх доньок. Схоже розмірковує й її подруга Володимира. У неї в Україні залишилися двоє синів:

„За три роки хлопці так виросли...Дуже тяжко, три роки безвиїзно, і ти вже чужа для них. Документів чекаю, не можу дочекатися. Як ми виїхали, щоб підтримати фінансово нашу Україну, то хай нам допоможуть з вирішенням хоча б найболючіших питань. Ну чому я маю сидіти 3 роки безвилазно? Ну зробіть щось, щоб я могла той контракт заключити і хоч раз на рік додому їздити”.

Довгі розлуки виникають найчастіше саме через проблеми з документами. В італійському законодавстві незабаром мають відбутися зміни, які полегшать життя офіційно найнятих працівників. Але, вважає Володимира, Україна теж мала б попіклуватися про захист своїх громадян.

На канікули - до мами в Рим?

Передусім негайно слід вирішувати проблему віддаленості матерів і дітей, щоб не було «розриву покоління», переконана одна з радників мерії Рима від Східної Європи Тетяна Кузик:

„Проблема дітей є найболючішою для української громади: як тих, яких матері привезли сюди, так і тих, що залишились в Україні. Я хочу організувати такий проект, який би дав можливість матерям-заробітчанкам, діти яких залишились в Україні, бачитися хоча б влітку. Міська влада Рима та Українська греко-католицька церква надають підтримку. При церкві є українська недільна школа, і ми зараз думаємо, як їх туди на літо влаштувати”.

За кілька днів в Римі розпочнеться низка «круглих столів» з проблем материнства та дитинства української діаспори. Під час них, за словами Тетяни Кузик, будуть окреслені шляхи вирішення цієї проблеми.

На заробітки за кордон виїжджають передусім жителі західних областей Докладніше про те, як там дивляться на проблему соціальних сиріт розповість Любомир Петренко:

Точно підрахувати, скільки осіб виїхало за кордон і скільки дітей залишилося без належної турботи старших досить важко, зізнався в інтерв’ю для „Німецької хвилі” керівник департаменту гуманітарної політики Львівської міськради Олекса Побурко:

„Є заробітчани офіційні, а є й неофіційні. Окрім того, багато залишених дітей остерігаються опіки влади, якогось чужого дядька. Вони забезпечені якоюсь мінімальною кишеньковою готівкою, тож можуть почувати себе самостійними й незалежними”.

Окрім того, є ще маса причин, чому заробітчани, виїжджаючи за кордон, не бажають ставити до відома відповідні інстанції, які змогли б попіклуватися про дітей. Як зазначив керівник відділу департаменту в справах неповнолітніх Львівської міськради Тарас Гурей, заробітчани таким чином хочуть запобігти грабункам своїх помешкань. Адже всім відомо, що вони періодично надсилають чималі гроші членам своїх родин, а останні далеко не завжди кладуть їх на рахунок у банку.

Більшість заробітчан офіційно не оформляють опіку над своїми дітьми

Частковим вирішенням проблеми могла б бути передача опіки над дитиною найближчим родичам. Адже дитину, яку батьки залишили без оформлення відповідних формальностей під опікою дідуся, бабусі, або інших близьких родичів, фактично позбавлена юридичного захисту. І якщо станеться якась неприємна ситуація, чи то у кримінальній сфері чи в сфері охорони здоров’я, то ніхто не зможе офіційно відстоювати права дитини.

Варто зазначити, що останнім часом серед підлітків, котрі опиняються на лаві підсудних, стрімко зростає число соціальних сиріт. Бо, як зауважив Тарас Гурей, втративши батьківський нагляд, такі підлітки починають прогулювати школу, шукати собі розваг на вулицях, на свій розсуд розпоряджатися коштами, які надіслали їм батьки з-за кордону.

Коментуючи цю ситуацію, Олекса Побурко зізнався, що владні органи поки що не в змозі з об’єктивних причин щось запропонувати дітям заробітчан, аби перешкодити негативним тенденціям в їхньому середовищі:

„Проблема соціального сирітства дуже гостра і болюча. Заходи, які ми проводимо в рамках програм підтримки молоді сім’ї та спорту, спрямовані на те, щоб діти заробітчан були хоч під якимсь наглядом, але поки що ці програми малорозвинені і малоефективні”.

Тому пан Побурко зазначив, що римська ініціатива щодо сприяння приїзду українських дітей до своїх батьків у Італії буде всіляко підтримуватися Львівською міською радою. Адже члени сім’ї повинні спілкуватися між собою.