Серпневе опитування Центра ім. Разумкова засвідчило, що майже три чверті громадян – 72,2 відсотка опитаних – знову підтримали б незалежність України на референдумі. Це найвищий показник від 2001 року, зазначив в інтерв'ю DW заступник директора Центру Разумкова Михайло Міщенко. Він повідомив, що 95 відсотків опитаних українців позитивно ставляться і пишаються українським прапором, 93 відсотки – так само ставляться до державного герба, а ще 94,3 відсотки – до державної української мови. Навіть до української гривні, яка значно девальвувала за останній рік позитивно ставиться, за даними соціологів, 87,8 відсотків опитаних.

Заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха у коментарі DW зазначив, що патріотичні настрої українців посилюються на тлі дедалі більшого "відторгнення ідей "русского мира"". А зміцнення проєвропейських симпатій відбувається разом зі зростанням антипутінських настроїв по всій Україні. Головаха каже, що навіть таке традиційно непопулярне питання, як вступ України в НАТО, тепер впевнено набирає симпатиків, "хоча вони ще й не становлять більшості населення".

Втрата Криму і війна на Донбасі

"Незважаючи на суттєве зниження стандартів життя та величезні економічні проблеми в Україні, за останній рік ми фіксуємо зменшення протестних настроїв", – зазначив Головаха. Чи свідчить все це про неадекватне сприйняття українцями ситуації в державі? Фахівці стверджують, що ні. Адже 84,7 відсотки опитаних компанією TNS в межах проекту Інституту світової політики "Нова європейська політика. Заповнюючи прогалину в інформації" розуміють, що корупція є основною перешкодою рухові України до Євросоюзу. Водночас 72,3 респондентів хотіли б, щоби їхню державу сприймали у світі, як благополучну країну.

Всі соціологи зазначають, що анексія Криму та військова агресія Росії проти України ще більше згуртували українське суспільство, а події на Майдані 2013-2014 років дали українцям почуття гідності та спроможності впливати на долю своєї країни. "Для себе особисто більшість людей оцінюють події на Майдані негативно, бо хтось зазнав економічних збитків, а хтось втратив рідних, близьких і знайомих. Проте наслідки Майдану для України – більшість оцінює цілком позитивно", - сказав Євген Головаха.

Руйнування ілюзій

Тенденції, що їх зауважили соціологи, мають відображення і в долях конкретних людей. Олександр з Харкова, який зараз воює на Донбасі у складі одного з добровольчих підрозділів, під час короткого відпочинку заїхав до Києва по зібрану волонтерами амуніцію для своїх товаришів. В бесіді з DW він зізнався, що хоч і є етнічним українцем, на референдумі 1991 року голосував проти незалежності України, потім став російським націоналістом і навіть брав участь у погромах харківських осередків українських націоналістів. "Мої переконання цілком змінилися під час Революції гідності: приїхав до Києва битися з бандерівцями, але коли на власні очі побачив, що тут відбувалося, став по цей бік барикад", - сказав Олександр.

Він розповів, що раніше не сприймав відмінну від радянської історію та культуру України. Але революційний дух та прагнення свободи українців підкорили його під час Майдану. І вже остаточно світогляд вояка сформувався під впливом участі в бойових діях на Донбасі. "Воювати за право людей бути вільними для мене честь. Я об'їздив багато різних країн, але ніде не бачив такої волі до свободи, як в українців", - сказав Олександр. Він попросив не називати його справжнє ім'я, щоби не накликати репресії проти родичів, які мешкають на окупованій території Криму.

Еволюція донеччанина

Заслужений артист України та актор Національного академічного театру ім. Франка Андрій Романій сказав в інтерв'ю DW, що тепер він щирий патріот України, хоч донедавна мав інші погляди. Ціле свідоме життя актор прожив у Донецьку. "Мій батько – українець, а в роду матері – росіяни та євреї. Я завжди вважав себе "етнічним радянським", принципово не вчив у школі української мови і вірив у всі міфи радянської пропаганди", - зізнався Романій.

Набуття Україною незалежності він сприйняв з тривогою, бо не уявляв собі розпаду Радянського Союзу і самостійного існування колишніх радянських республік. Пробдуження почуття гідності прийшло з відкриттям доступу до інформації про історію і культуру України.

Це відчуття зміцніло в ньому після втечі з Донецька до Києва, де він зустрів чуйність і готовність надати допомогу цілком незнайомих людей. "Я почуваюся українцем, якого підтримує українська громада, а українська держава – цілком байдужа. Я не ідентифікую себе з державою чи урядом, але пишаюся тим, що належу до суспільства, де люди різних національностей діють, як вільні і гідні українці", - сказав Романій.