Володимир Кіпень, директор Донецького інституту соціальних досліджень та політичного аналізу, був свідком подій на Донбасі навесні 2014 року. В інтерв’ю DW соціолог, який зараз живе у Києві, розповів про настрої у Донецьку та помилки нової влади.

DW: Коли наприкінці лютого 2014 року тодішній президент України Віктор Янукович утікав до Росії, а в Києві змінилась влада - як на це відреагували на Донбасі?

Володимир Кіпень: Тоді інформаційний простір Донбасу був під повним контролем Партії регіонів та російських ЗМІ. Вони сформували думку про те, що події в Києві - змова екстремістів, яких спрямовує Захід. Так вважала більшість мешканців регіону. Хоча була значна частина донеччан, які повністю підтримували "революцію гідності", однак вони опинились у меншості. На жаль, коли (після втечі Януковича. - Ред.) Донбас отримав "культурну травму", нова влада не приділила їй достатньо уваги. Було втрачено момент, коли ситуація балансувала між ментальним неприйняттям революції та підтримкою тих проросійських сил, які почали готувати контрреволюцію на Сході та Півдні України. Вони робили це за вказівкою та під керівництвом російських спецслужб.

Що саме не зробила нова влада в Києві?

Одним із перших кроків мав бути діалог з поміркованою частиною політичного класу Донбасу, аби не надати ініціативу радикально налаштованим прошаркам. Революція загрожувала впливу цих еліт. Донецький правлячий клас зробив багато для розхитування суспільної ситуації. По-друге, треба було швидко внести зміни у владну вертикаль у регіоні. На керівних посадах в області спочатку залишились люди Партії регіонів. По-третє, треба було підтримати донецькі проурядові сили. Однак у березні-квітні, коли демонстрації у підтримку Євромайдану збирали три-п’ять тисяч людей, вони були розігнані. У березні на такій акції зарізали одного з активістів. Донецьке суспільство знаходилось у шоці від того, що на мітингах за Україну в українському Донецьку вбивали патріотів. Також не було нічого зроблено для контролю над інформаційним простором. Нова влада не розуміла повної глибини травми, яку отримав Донбас - швидкого знищення всесильного, як здавалось, Януковича. Це призвело до втрати Києвом контролю над ситуацією. Далі сценарій писали у Москві.

Чи можна сказати, що Україна програла інформаційну війну російським ЗМІ?

Так. Інформаційний вплив проросійських українських та безпосередньо російських ЗМІ підготував основу для контрреволюції у Донбасі. Ситуацію можна було змінити. Російські телеканали, які буквально зомбували на ненависть до Києва, не були відключені швидко. Це помилка. При цьому ж взимку та навесні не було масової підтримки проросійських екстремістів та бойовиків, які почали захоплювати адміністративні будівлі, блокувати українські військові частини. Наш Донецький інститут соціальних досліджень та політичного аналізу провів наприкінці березня - на початку квітня 2014 року опитування у Донецьку. Ми з'ясували, що дві третини мешканців підтримують перебування регіону у складі України. Крім того, абсолютна більшість була проти можливого введення російських військ на Донбас. Цю ідею підтримало лише 20 відсотків. Рівно стільки ж - п’ята частина - заявила про свою активну проукраїнську позицію. Навесні 2014 року криваве протистояння не було неминучим. Але Київ не використав короткий проміжок балансу.

Коли саме вікно можливості було зачинено?

Я вважаю, що це сталось у травні-червні, коли почалися активні дії спецкоманд з Росії з мобілізацією внутрішніх проросійських екстремістів. Тоді відбувалось захоплення відділків міліції, прокуратури, обласної адміністрації, озброєння цих груп та отримання ними команди з Москви на повномасштабну дестабілізацію краю.

На російському телебаченні рік тому багато розповідали про те, що нова влада в Києві не дозволить їм розмовляти російською мовою, що прийде "Правий сектор" та буде їх вбивати. Донеччани в це вірили?

В цьому плані ЗМІ особливо попрацювали, щоб створити такі фобії, в першу чергу, у найменш освіченої частини населення. Такі люди серйозно до цього поставились. Ми у нашому дослідженні питали, чого більш за все побоюються люди. На першому місці опинився страх перед проукраїнськими екстремістами, "бандерівцями". Таким фобіям активно підігрувала донецька влада. Вона періодично вкидала дезінформацію про те, нібито у Донецьк направляється колонна "Правого сектора", який збирається захоплювати органи влади. Губернатор наказав заварювати вхід у облдержадміністрацію залізними листами. Було здійснено блискучий маневр, коли більшість знедолених, яких зробила такими донецька влада та олігархи, стали основною силою, яка виступила на їх захист. Такий маніпулятивний хід вдався.

За даними київських соціологів, з восьми областей Сходу та Півдня України саме у Донецькій та Луганській навесні 2014 року був найвищий рівень недовіри новій владі в Києві - дві третини. Чому?

Причин багато. Активна колонізація Донбасу почалася у ХІХ столітті з метою створення індустріального шахтарського центру. Рівень життя там був мінімальний, рівень культурних можливостей був надзвичайно низьким. Це була одна з причин специфіки Донбасу. Сепаратизм - як ідея відокремленості Донбасу - в Україні пов'язаний із традиційними економічними зв’язками з Росією. Як мінімум дві третини важкої промисловості Донбасу працювали на Росію. Багато людей побоювалися, що розрив з Росією залишить їх без роботи. Третя причина - етнічна. У Луганську етнічних росіян була більшість, у Донецьку їхня кількість сягала половини. Це було середовище, у якому сепаратистські настрої могли отримати відголос при певній роботі ЗМІ чи спецслужб.

Коли особисто ви усвідомили, що Україна програла інформаційну війну за донеччан?

Це стало зрозумілим у травні-червні, коли сепаратисти захопили обласне телебачення та радіо й почали транслювати лише російські телеканали. Інформаційний вплив України в регіоні було зведено нанівець. Стало зрозуміло, що за короткий час у більшості буде сформована така картина світу, в якій Україні та українському не буде місця.