Київський міжнародний інститут соціології опитав українців щодо того, як вони сприймають скупчення російських військ на кордоні з Україною. DW про результати опитування.
Реклама
Ситуація на українсько-російському кордоні у зв'язку зі стягненням військ РФ залишається напруженою. Країни Заходу об'єднали зусилля в спробах спонукати Кремль до деескалації. Попри це через загрозу нового вторгнення Росії в Україну кілька країн, серед яких США та Великобританія, вирішили евакуювати сім'ї працівників своїх дипслужб. Представники ж української влади кажуть, що, незважаючи на реальність загрози, очікувати російського вторгнення найближчим часом не варто. На цьому тлі в українському сегменті соцмереж дедалі частіше з'являються різні поради на кшталт, як правильно складати "тривожну валізу" або як діяти в разі повномасштабної війни. Як усю цю ситуацію сприймають українці?
Лише половина українців вбачають загрозу
Згідно з даними січневого дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 48,1 відсотка опитаних українців вважають загрозу нового вторгнення Росії в Україну реальною. Натомість, у тому, що цього не буде, впевнені 39,1 відсотка респондентів, ще 12,8 відсотка не визначилися з позицією чи відмовилися відповідати. Як зазначають соціологи КМІС, оцінки українців практично не змінилися з часу останнього дослідження, проведеного у середині грудня. Тоді реальною загрозу назвали 49,2 відсотка респондентів, а впевненість у тому, що вторгнення не буде висловили 41,4 відсотка.
Як пояснив DW генеральний директор КМІС Володимир Паніотто, в Україні, як і в світі в цілому, суспільна думка формується досить швидко і потім суттєво вже не змінюється. Це зумовлене тим, що люди формують своє ставлення до подій чи явищ під впливом певної інформації. Далі вони шукають джерела, які б її підтверджували, адже більше довіряють саме ним. "У наш час, коли в Україні, особливо за останні два роки, збільшилась кількість людей, які користуються інтернетом та соціальними мережами, цей процес дуже посилився. Це сталося через те, що соцмережі працюють швидко, а їхні алгоритми налаштовані так, щоб показувати людям саме ту інформацію, яка їм подобається", - каже соціолог. За рахунок цього навколо людей формується певна інформаційна "бульбашка", а їхні погляди "цементуються", і змінити їх важко, пояснює Паніотто.
"Думки про те, що Росія не нападе, можуть ґрунтуватися на широкому діапазоні підстав - від симпатій до Росії до впевненості у тому, що реакція України і світової спільноти буде такою, що не дозволить це зробити. Ще частина може сприймати дії Росії як шантаж", - пояснює заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко. Зокрема, ті українці, які вважають, що реакція світової спільноти здатна спинити Росію, більш упевнені, що вторгнення не відбудеться, пояснює експерт. Частково вплинути на їхню думку може нова інформація - зокрема про рішення щодо евакуації з України членів сімей дипломатів ряду країн. Проте цей вплив не варто вважати очевидним: частина людей може думати, що ця евакуація - це спроба країн убезпечити своїх громадян, а інша - що вони таким чином перестраховуються, каже Міщенко.
На думку ж Паніотто, ця інформація мала б збільшити кількість українців, які вірять у реальність загрози вторгнення. Проте це не означає, що готуватися до нього будуть всі: доки хтось і далі вважатиме, що загрози нема, хтось готуватиметься до неї про всяк випадок, пояснює соціолог. "Звісно, люди, які вважають, що загроза імовірна, будуть більше готуватися, ніж ті, хто так не вважає. Хоча безпосередньо це все ж залежить від досвіду людини: чи складати речі, які можна буде швидко взяти з собою, чи, наприклад, шукати зброю", - каже Паніотто.
За словами соціолога, у цьому питанні більш показові результати грудневого опитування КМІС. Тоді соціологи встановили, що у разі нападу Росії чинити збройний опір готові 33,3 відсотка опитаних українців, а протистояти іншими способами, як-то протестами, - 21,7 відсотка. Про готовність виїхати у безпечніший регіон України тоді заявили 14,8 відсотка, а за кордон - 9,3 відсотка респондентів. Не робити нічого були готові 18,6 відсотка опитаних українців, а 12,1 відсотка - не визначилися з планом дій.
Загроза вторгнення РФ: яку допомогу Україні вже надав Захід
02:05
Коротка історія російсько-українського протистояння
Конфлікт Росії та України сягає корінням в історію. Його суть - Кремль не визнає незалежності України. DW нагадує про ключові події новітньої історії, що передували загостренню ситуації між країнами.
Фото: DW
Розпад Радянського Союзу і створення СНД
У грудні 1991 року Україна разом із Росією та Білоруссю закріпила розпад СРСР. Москва, очевидно, розраховувала зберегти вплив за допомогою СНД та постачання дешевого газу. Але вийшло інакше. РФ та Білорусь створили союзну державу, Україна дедалі частіше дивилася на Захід. На фото - Леонід Кравчук, Нурсултан Назарбаєв, Борис Єльцин і Станіслав Шушкевич під час офіційного заснування СНД в Алмати.
Фото: dpa/picture-alliance
Спадок СРСР та Будапештський меморандум
Україна успадкувала від СРСР майже мільйонну армію та третій у світі ядерний арсенал. Від ракет Київ відмовився, передавши їх Росії в обмін на економічну допомогу та гарантії безпеки (Будапештський меморандум 1994 року). Поки Захід не відповідав Києву взаємністю і не збирався інтегрувати її до своєї структури, реакція РФ виглядала стриманою.
Фото: David Brauchli/AP Photo/picture alliance
Росія визнає кордони України з Кримом
Пострілів не було, якщо не брати до уваги інцидент зі стріляниною у повітря 1992 року, коли сторожовий корабель ЧФ підняв прапор України і пішов із Севастополя до Одеси. Росія перші 10 років була слабка економічно, а чеченські війни забирали ресурси. Розділивши Чорноморський флот і підписавши у 1997 році "Великий договір", РФ визнала кордони України, включаючи Крим. На фото: Севастополь, 1992 рік.
Фото: Sergei Supinsky/dpa/picture alliance
Тріщини в радянській дружбі: конфлікт навколо Тузли
Перша велика дипломатична криза між Москвою та Києвом відбулася за президенства Володимира Путіна. Восени 2003 року РФ раптово почала будувати дамбу в Керченській протоці в напрямку українського острова Тузла. Київ сприйняв це як спробу переділу кордонів. Конфлікт було вирішено після особистої зустрічі президентів. Будівництво припинили, але задекларована дружба двох країн отримала перші тріщини.
Фото: Valeriy Solovyov/dpa/picture-alliance
Помаранчева революція
На виборах президента України 2004 року РФ активно підтримала проросійського кандидата Віктора Януковича, але "помаранчева революція" не допустила його перемоги на тлі звинувачень у фальсифікації. Президентом став прозахідний Віктор Ющенко. Його перемога стала відправною точкою до політичних змін у РФ. Вони спрямовані на недопущення того, що в Москві називають "кольоровими революціями".
Фото: Sergey Dolzhenko/picture-alliance/dpa
Перекриття газового крану у 2000-х
За часів президентства Ющенка РФ двічі перекривала Україні газовий кран - у 2006 та 2009 роках, що призвело до перебоїв транзитних поставок до Європи.
На фото 2009 рік: співробітник "Газпрому" на газовимірювальній станції "Суджа", за 200 метрів від українського кордону, Курська область, РФ.
Фото: Maxim Shipenkov/dpa/picture alliance
Обіцянки членства у НАТО
Ключова подія сталася у 2008 році. На саміті НАТО в Бухаресті президент США Джордж Буш спробував надати Україні та Грузії План дій з підготовки членства в альянсі (ПДЧ). Путін різко виступив проти, Москва дала зрозуміти, що не визнає повністю незалежність України. У результаті ФРН та Франція заблокували план Буша. Україні та Грузії, було обіцяно членство в НАТО, але без дати.
Фото: Vladimir Rodionov/dpa/picture-alliance
Курс України на Євросоюз
Оскільки швидко просунутися до НАТО не вдалося, Київ взяв курс на економічну інтеграцію з ЄС. Влітку 2013 року, за кілька місяців до можливого підписання угоди про асоціацію з ЄС, РФ почала тиск, майже перекривши на кордоні експорт з України. Уряд Януковича заявив про призупинення підготовки до підписання угоди. Це викликало масові протести в Україні, Янукович у 2014 році втік до Росії.
Фото: Getty Images
Анексія Криму
У Києві виник вакуум влади, у березні 2014 року Росія анексувала Крим. Це було поворотним моментом, початком неоголошеної війни. На фото: російські військові в Криму (Сімферополь, березень 2014 року).
Фото: Filippo Monteforte/AFP/Getty Images
Війна на Донбасі
Одночасно російські та місцеві напіввоєнні структури дали поштовх сепаратизму, були проголошені "народні республіки" в Донецьку та Луганську, якими керували люди, що приїхали з РФ, у формі без розпізнавальних знаків. Київ реагував повільно, чекав на президентські вибори наприкінці травня й лише потім зважився на масштабне застосування сили. На фото: танк бойовиків у Донецьку, 2015 рік.
Фото: REUTERS/Maxim Shemetov
Поява "нормандського формату"
На початку червня 2014 року у Франції на заходах з нагоди 70-х роковин висадки союзників у Нормандії новообраний президент України Петро Порошенко вперше зустрівся з російським колегою Путіним за посередництва лідерів Німеччини та Франції. Так виник "нормандський формат".
Фото: Bundesregierung/Bergmann/dpa
"Іловайський котел"
Улітку 2014-го українська армія почала тіснити сепаратистів, але наприкінці серпня Росія, як стверджує Київ, масштабно застосувала на Донбасі свою армію. Москва це заперечує. Українські сили зазнали поразки під Іловайськом, що стало піком конфлікту. Активні бойові дії по всій лінії фронту закінчилася підписанням у вересні в Мінську угоди про припинення вогню, яка була швидко порушена.
Фото: Reuters
Позиційна війна триває
На початку 2015 року сепаратисти перейшли у широкий наступ. Київ знову звинуватив Москву у застосуванні армії без розпізнавальних знаків, РФ знову все заперечувала. Українські сили зазнали поразки в районі вузлового міста Дебальцеве, яке їм довелося поспіхом залишити. Тоді за посередництва ФРН та Франції було підписано Мінськ-2. Жоден з його пунктів повністю не виконаний.
Фото: Andriy Andriyenko/AP/dpa/picture alliance
Скупчення військ на кордоні
У 2021 році трапилося нове загострення. Росія двічі скупчує свої війська біля західних кордонів: навесні та восени. Українська та західна розвідки повідомляють про загрозу можливого вторгнення РФ в Україну. Аби розрядити обстановку, на Заході пройшла низка міжнародних переговорів. Однак РФ вимагає гарантій невступу України в НАТО і дає знати, що поки відводити війська вона не збирається.