Стамбульський бієнале проводиться з 1987 року. Цьогорічний 13-й фестиваль сучасного мистецтва у турецькій столиці розпочався 14 вересня і триватиме до 20 жовтня. Його гасло - "Мамо, я – варвар?" Як підкреслює куратор фестивалю Фуля Ердемчі, митці присвячують свої твори пригнобленим верствам суспільства. І це є нині у Туреччині дуже актуальною проблемою.

"Я взагалі-то не цікавлюсь політичним мистецтвом, - каже шведський турист, який приїхав до Стамбулу саме заради походу на бієнале. - Але я був вже на багатьох бієнале, в тому числі у Венеції. І мене вражає, наскільки тут цікаво, хоча політичні події змусили переробити первісні плани".

Нова хвиля протестів

Коли перші відвідувачі бієнале ходили по центру Стамбула, якраз почалась нова хвиля масових протестів. Проти демонстрантів пішли в хід і сльозогінний газ, і водомети. Причиною народного гніву була смерть 22-річного Ахмета Атакана під час демонстрації у місті Антакія. Цей нещасний випадок, ймовірно, був на совісті поліцейських. Отож у багатьох турецьких містах спалахнули нові акції протесту.

Через протести куратор виставки Фуля Ердемчі скасувала початкові плани. Поки готувався проект, а це тривало два роки, передбачалося розмістити роботи 88 міжнародних митців у громадських місцях Стамбулу: у парку Ґезі, на площі Таксим, в районах міста, яким загрожує знищення, а також куточка живої природи. Тепер про ці об'єкти неочікувано заговорила вся країна. Ердемчі написала заявку на загалом 14 проектів, однак жодного разу не отримала від міста та від міністерства культури відповіді.

Зрештою Фуля Ердемчі вирішила відмовитись від громадських місць на користь п'яти виставкових центрів у Стамбулі. Цим вона хотіла продемонструвати небажання співпрацювати із репресивними органами та солідарність із мирними протестами. "Відмовою від громадських місць ми хотіли надіслати сильний мистецький та політичний сигнал", - додала Едемчі.

Парки як політичні форуми

Через бієнале міжнародні митці можуть долучитись до протестів. Наприклад, німецький художник Кристоф Шефер у своїх малюнках підкреслює значення парків як політичних форумів. Насамперед парку Ґезі, де годинами сиділи студенти, митці, професори та лікарі та дискутували про політику або грали музику. "Завдяки цьому громадська дискусія вийшла на зовсім інший рівень", - каже Шефер.

Однак бієнале не провокує "громадську непокору", як про це пишуть ЗМІ, а лише відображає події у Стамбулі, пояснює Шефер. "На виставці озвучено усі проблемні пункти. Однак оскільки сьогодні люди самі створюють собі політичні платформи, бієнале – це не кінець світу", - говорить німецький митець.

Мистецтво тихого протесту

Турецький митець та хореограф Ердем Ґюндюз ініціював тихий протест, стоячи на площі Таксим. Свою акцію він назвав "чоловік, який стоїть". Сотні тисяч скористались його прикладом і годинами стояли у громадських місцях – це стало своєрідною альтернативою гучним масовим демонстраціям протесту.

Співкураторка бієнале Андреа Філліпс вважає цікавою темою виставки фінансову кризу. Вона важлива саме у Стамбулі, тому що тут бурхливо розвивається економіка, але існує проблема капіталізму, відзначає британка. "Треба подивитись на проблему житла у Туреччині. Ця проблема і спричинила протести. Багато будівель у центрі міста, у тому числі неподалік від бієнале, зруйнували, а на їхньому місці спорудили розкішні помешкання та торгівельні центри", - каже Філліпс.

Серкан Тайчан зосередився на темі саме цього сумнівного будівельного буму. Фотограф вишукав у Стамбулі маршрут завдовжки 60 кілометрів, який проходить уздовж північно-південної осі – від Чорного до Мармурового моря. Цей шлях йде крізь великі будівельні проекти: Стамбульський канал як другий Босфор, третій міст через Босфор, а також третій аеропорт. "На прикладі цього маршруту я хочу дати можливість людям відчути трансформацію", - каже Тайчан. Через п'ять років, підкреслює митець, цього шляху в такому вигляді вже не існуватиме. Своїми роботами Тайчан та інші учасники бієнале торкнулися дуже наболілих проблем турецького народу.