Білоруска Галина Сарочик, координаторка руху солідарності "Разом", розповідає, що півроку тому разом зі своїми колегами подала прохання про надання їй статусу біженця в Україні. Після Майдану жінка боїться повертатись додому, адже брала активну участь у подіях на боці українських громадян.

"Ми з донькою рятували поранених, годували людей, допомагали чим могли. Наші обличчя всі бачили. І я переконана, що зараз є у списках білоруського КДБ. Більше того, нашу машину спалили, гадаю, тут не обійшлося без участі спецслужб", - пояснила Сарочик своє рішення залишитись в Україні в інтерв'ю DW. Жінка навела приклад, який нещодавно стався з її колегою: "Наш знайомий, активіст, поїхав до родини в Росію. На кордоні його відразу затримали і депортували у Білорусь. Такої участі для себе я не хочу".

Водночас активістка скаржиться, що розгляд її справи українськими відомствами затягується. "Знаю, що рішення могло бути ухваленим протягом трьох місяців. А заяви ми подали ще навесні. Двічі я ходила на розмову в міграційну службу, мені продовжили посвідку на перебування, але статусу не дали. Мене навіть в СБУ викликали на розмову", - розповідає Сарочик. В Україні білоруска проживає майже три роки. Виїхала з батьківщини через "проблеми з режимом", бо була учасницею акцій незгодних з політикою тамтешнього президента Олександра Лукашенка.

Жодних преференцій

У Державній міграційній службі України DW повідомили, що четверо громадян Білорусі подали відповідні заяви, а терміни розгляду справ відповідають тим, що передбачені законом. "Всі справи розглядаються в індивідуальному порядку, і немає жодних преференцій у наданні статусу біженця для жодної з категорій іноземців. Служба зобов'язана дотримуватись міжнародної конвенції та національного законодавства, де виписані чіткі критерії щодо біженців", - зауважив речник Державної міграційної служби України Сергій Гунько.

Він повідомив, що за перше півріччя цього року до відомства звернулись 553 іноземці з проханням надати статус або додатковий захист, і майже у двохсот справах уже винесені позитивні рішення. "Це 35 відсотків задоволених прохань. Причому, минулого року цей показник становив близько 20 відсотків, а у 2012 - ще менше", - наводить статистику Гунько і зауважує, що взагалі громадяни з пострадянських країн просять статус біженця не часто.

Шанси білорусів

Те, що справа Сарочик на розгляді знаходиться уже понад шість місяців, аж ніяк не дивує експерта з дотримання прав біженців Максима Буткевича. На жаль, каже він, система надання притулку в Україні не зазнала жодних реформувань. "Ми не бачимо системних змін ані по процедурі надання статусу, ані в оцінці інформації про країну походження. Справи розглядають надто довго - півроку це ще мало, може бути рік-два", - зауважує Буткевич.

На його думку, департаменту який безпосередньо займається біженцями не вистачає кваліфікованого персоналу, недостатній і рівень експертних знань, аби вирішувати долі людей. Експерт пояснює, що громадяни пострадянських країн не просять статусу, бо їх шанси майже мізерні. "За загальною тенденцією минулих років, прохачі чи то з Узбекистану, чи з Білорусі шансів практично не мали. Сподіваюсь, що щось зміниться, але підстав для оптимізму не маю", - зазначив правозахисник.

Разом з тим, членкиня Української ради з питань біженців Марина Курочкіна вважає, що білоруси таки мають усі шанси отримати статус біженця в Україні. Вона рекомендує заручатись підтримкою професійних юристів та представників УВКБ ООН. "Це дозволить тримати справу на контролі, моніторити її розгляд і в разі потреби оскаржувати рішення аж до Європейського суду з прав людини", - пояснила Курочкіна в розмові з DW. Саме завдяки активній громадській позиції та дій УВКБ ООН, відсоток позитивних рішень для прохачів притулку суттєво зріс, зауважила експертка.

Міждержавні стосунки не врахують?

Білорусь знаходиться у списку тих країн, де системно порушуються права людини, каже виконавчий директор Amnеstу International в Україні Тетяна Мазур. Тобто об'єктивний фактор для прохачів притулку з цієї країни походження - забезпечений, але міграцыйна служба мусить враховувати також і суб’єктивні чинники, тобто персональну історію прохача. "Біженці - це особлива група людей, які зазнають переслідування, і жодні міжнародні відносини між країнами як то, приміром, між Україною та Білоруссю не мали б братись до уваги при розгляді таких справ", - зауважує правозахисниця, аналізуючи шанси білорусів у світлі нещодавніх миротворчих переговорних процесів в Мінську.