Це емоційний момент, тому багато хто з тих людей, які прийшли, ледве стримують сльози. Під сумнозвісними на весь світ воротами з написом "Arbeit macht frei", що з німецької перекладається як "робота робить вільним", в колишньому таборі смерті "Аушвіц" у польському місті Освенцім 26 січня зібралися кілька десятків людей. Вони насилу пересуваються і підтримують одне одного. За 75 років після того як Радянська армія звільнила "Аушвіц" люди, які вижили в концтаборі, знову приїхали сюди, щоб вшанувати пам'ять загиблих. 

Їх обступають десятки журналістів і звичайних відвідувачів, які прибули в цей день у табір. Слухачі намагаються вловити кожне слово про жахи "Аушвіца". Рік від року живих свідків стає дедалі менше. Незважаючи на проблеми зі здоров'ям і похилий вік - деяким з них за 90 років - багато хто обіцяє знову і знову приїжджати в концтабір, щоб нагадати всім іншим: те, що сталося тут, не повинно повторитися ніколи.

Читайте також Колишній в'язень "Аушвіца": Ти там був "номером", не людиною

Серед колишніх в'язнів концтабору - дві тихі інтелігентні жінки, які при ходьбі акуратно підтримують одна одну і у яких не беруть інтерв'ю журналісти, приймаючи їх за відвідувачок. Але коли під час розмови з кореспондентом DW 81-річна Ніна Лебедєва задирає рукав куртки, на шкірі видніються сині цифри: 65904. Татуювання з номером, яке нацисти набили п'ятирічній дівчинці, коли вона потрапила до табору смерті. Вона опинилася тут разом з мамою, трьома сестрами і братом.

Діти партизанів в німецькому таборі смерті

"Все наше село під Вітебськом пішло в партизани. Одного разу почався бій, чоловіки пішли зустрічати німців, ми залишилися в лісі в возі одні. Так німці захопили всю нашу родину: матір і п'ятьох дітей", - розповідає сестра Ніни, 79-річна Віра. У метушні, поки їх разом з сотнями інших ув'язнених везли в тюрму Вітебська, а потім в Освенцім, їм вдалося не загубитися завдяки зусиллям матері і старшої сестри.

"Нам накололи номери, наділи роби. Незабаром нас розділили з матір'ю і маленькою сестричкою. Потім нам одна жінка сказала, що їх з малям спалили в крематорії. Чи то вона захворіла, чи маленька, зрештою, їх спалили", - розповідає Віра.

"Це важкі спогади про те, що мати залишилася тут з молодшою ​​сестричкою. Пам'ятаю нари з матір'ю. Пам'ятаю, як нас замкнули в душовій, після неї садили дітей в машину і вивозили в дитячий табір", - розповідає Ніна Лебедєва. Про останні слова матері вона знає вже з розповідей старшої сестри. Мати вирвалася, підбігла до вікна і крикнула: "Таня, ти найстарша, дивись за маленькими, не ображай їх. І пам'ятай, на світі Бога немає".

Вижили тому, що "схожі на арійську расу"

Три сестри і брат з родини Лебедєвих вижили в пеклі Освенціма. "Фашисти відбирали дітей, схожих на арійську расу. У нас взяли аналізи крові, і ми підходили під арійську расу. Ми вижили завдяки тому, що нас відправили в "донорський блок", - розповідає Віра. Сестра Ніна продовжує її розповідь: "Відбирали дітей зі світлим волоссям, світлими очима. На нас не випробовували препарати, але іноді брали кров. Ті люди, які вижили, були переважно з "донорського блоку". В останньому таборі, вже після "Аушвіца", дітей вчили рахувати й писати німецькою.

Втім, багато подробиць цього сестри Лебедєви дізналися вже пізніше, в 1969 році, коли польські журналісти проводили розслідування. В архівах дійсно знайшли, що з "Аушвіца" вивезли 240 російських дітей з певними номерами, один з яких досі набитий на руці Ніни.

Читайте також Коментар: Смиренні слова Штайнмаєра до дня визволення "Аушвіца"

Кінець війни сестри зустріли в дитячому таборі поблизу польського міста Константинів-Лодзький. "Мені вже було п'ять років, і я цей момент запам'ятала добре і назавжди. Танки, солдати на броні. Вони піднімали нас, цілували і обіймали. І говорили: "Діти, пам'ятайте, вас звільнив Жуков!" - розповіла Віра.

Страх на все життя

"Приїхати сюди для нас означає віддати шану загиблим. Нашій матері, сестрі. Всім, хто мучився", - каже Віра. І у неї, і у Ніни - великі сім'ї, онуки і правнуки. Зараз молодша сестра живе в Ізраїлі, старша - в Україні, але вони намагаються бачитися щороку. 75-річчя звільнення Освенціма - ще один привід для сестер зустрітися.

Пам'ятати про всі подробиці жахів "Аушвіца" з віком стає все складніше, адже вони були дітьми, визнають сестри. Але те, що вони не забували ніколи протягом усього життя, - це страх, що залишився після табору смерті, говорить молодша сестра: "Маленька дитина могла не розуміти, що відбувається. Але вона все відчувала, відчувала страх і жах. Коли перед тобою били, розстрілювали, коли на тебе кричали, змушували говорити німецькою та били, якщо не міг вимовити. Цей страх супроводжував нас все життя".