Від Конрада Аденауера, Гельмута Коля до Анґели Меркель: Християнсько-демократичний союз (ХДС) разом зі своєю сестринською партією - баварським Християнсько-соціальним союзом (ХСС) - роками визначали кандидатуру федерального канцлера. У повоєнний час вони знайшли своїх прихильників у лавах католицько-орієнтованих виборців, які прихильно ставляться до центристських ідей. Колір блоку ХДС/ХСС - чорний, що аж ніяк не слід вважати проявом песимізму. Обидві партії мають у своїй назві слово "християнський" і вважаються консервативними.

Чорний колір та консерватизм

Традиційно вони керуються близькими до християнства ідеалами. Як всенародні партії вони намагаються знайти якомога ширший консенсус у суспільстві. Як партнери по коаліції "союзні" партії надають перевагу вільним демократам. Втім, вони не цураються й так званої "великої коаліції" із Соціал-демократичною партією Німеччини (СДПН). На федеральному рівні так було наприкінці 60-х років, у 2005-му та 2013-му роках.

Червоний колір та соціал-демократія

У проміжках між цими коаліціями на федеральному рівні зазвичай мала верх СДПН. Соціал-демократами були такі канцлери як Віллі Брандт, Гельмут Шмідт, або ж Ґергард Шредер. Червоний колір партійного прапора вказує на коріння СДПН у робітничому русі другої половини ХІХ століття. СДПН існувала під цією назвою ще за Веймарської республіки. Її, як й інші партії, заборонили під час панування націонал-соціалістів, багато її членів знайшли свою смерть у концтаборах.

Після війни партію розривали ідеологічні суперечки. У своїй Ґодесберзькій програмі СДПН 1959 року ухвалила рішення ідеологічно та змістовно еволюціонувати від соціалістичної робітничої до суто соціал-демократичної - і в такий спосіб привабливішої для ширшого кола громадян - всенародної партії. За кількістю членів СДПН є найбільшою в Німеччині політичною силою.

Зелений колір - більше, ніж екологія

До середини 80-х років ХХ століття вибір соціал-демократів у пошуках партнера по коаліції обмежувався тільки лібералами та - як у 60-х роках - "великою коаліцією" з блоком ХДС/ХСС. Упродовж 80-х років на політичну арену вийшов новий актор: Зелені.

Своє коріння Зелені мають у мирному русі 70-х років, у жіночому русі та в громадянських ініціативах. Тож вони переймаються проблемами охорони довкілля та рівноправ‘я статей.

Поступово на місцевих та земельних рівнях почали обережно створювати коаліції між СДПН та Зеленими. Врешті-решт соціал-демократ Ґергард Шредер сформував перший в історії Німеччини червоно-зелений федеральний уряд. Тепер на місцевому та земельному рівнях практикуються навіть "чорно-зелені" коаліції.

Жовтий витісняється зеленим

Вільна демократична партія (ВДП) сповідує традиції лібералізму в Німеччині й виступає проти надмірної регулятивної ролі держави.

Ліберали, що в політичному спектрі традиційно користуються жовтим кольором, часто представляють інтереси малих та середніх підприємців й нерідко визначаються опонентами як "партія високих заробітків".

До середини 90-х років вільні демократи входили на правах молодших партнерів майже до всіх коаліцій. Але згодом усе змінилося. Вони втратили свою вагу "золотої акції" в конкуренції між християнськими партіями та соціал-демократами. А на виборах до Бундастагу 2013 року вперше в своїй історії не подолали п'ятивідсотковий бар'єр і не пройшли до парламенту.

Червоно-червоні, все ще "червона хустка" для багатьох соціал-демократів

Водночас останніми роками міцнішає Ліва партія, хоча традиційні партії й мають здебільшого проблеми з цією політичною силою. Це пов‘язано з історією її виникнення.

Ліва партія постала з колишньої Соціалістичної єдиної партії Німеччини, члени якої після об'єднання країни створили Партію демократичного соціалізму (ПДС). А їй ще й дотепер закидають кадрову та ідеологічну спорідненість з режимом "штазі".

Західна гілка Лівої партії укорінилась в молодому осколкові СДПН - Виборчій ініціативі за соціальну справедливість (ВІСС). ПДС та ВІСС згодом об‘єднались у Ліву партію, яка таврує соціальні негаразди й бачить себе представником "маленької людини". Вона також намагається набирати бали на радикальному пацифізмові.

Праві популісти та євроскептики

Відносно нова партія правих популістів "Альтернатива для Німеччини" (АдН) на виборах 2013 року мало не здолала 5-відсоткової планки, аби потрапити до Бундестагу. Цього не сталося, і все ж її популярність вразила експертів. Головним програмним пунктом "Альтернативи для Німеччини" на той момент був розпуск Єврозони. Партія пропонує або повернутися до національних валют, як, приміром, німецької марки чи французького франка, або утворити дрібніші валютні союзи. 

Починаючи від 2015-го року, коли в Європу зріс потік біженців, АдН почала позиціонувати себе як антиісламська партія. Її представники виступили за обмеження притоку мігрантів до країни. У питаннях сімейної політики, освіти, культури, демографії партія дотримується підкреслено консервативних поглядів, а в економічній політиці пропагує швидше неолібералізм. Починаючи від 2014-го року, АдН змогла потрапити до парламентів 11 федеральних земель.

Правий екстремізм у німецькому партійному ландшафті

Праві екстремісти з Національно-демократичної партії Німеччини (НДПН), яка була заснована в 1964-му році, вже в другій половині 1960-х років подолала 5-відсотковий бар‘єр на виборах до низки земельних парламентів. Нині, однак, ця партія, яка відстоює неонацистські ідеї, більше не представлена в жодному з ландтагів.  

Ця політична сила часто привертає до себе увагу численними скандалами. Було кілька спроб заборонити цю партію. Першу було зроблено у 2003 році урядом соціал-демократів та Зелених на чолі з канцлером Ґергардом Шредером (Gerhard Schröder). Однак тоді Федеральний конституційний суд відхилив позов після того, як стало відомо, що докази проти НДПН значною мірою були надані інформаторами, тобто членами партії (аж до самої верхівки), які співпрацювали з Федеральним відомством з охорони Конституції. Питання про те, чи є ультраправа НДПН ворожою до Конституції, тоді так і не розглянули по суті. Не вдалося заборонити НДПН і з другої спроби. У січні 2017-го року Федеральний конституційний суд хоча й визнав цю партію такою, що є ворожою відносно конституції держави, однак при цьому констатував, що НДПН не має "потенціалу" для повалення демократичного ладу в Німеччині.