На ювілейному саміті НАТО, що проходив в Лондоні 3-4 грудня, естонський міністр оборони Юрі Луйк назвав Росію серйозною загрозою для безпеки, заявивши, що тільки Північноатлантичний альянс може стримати російську агресію проти сусідів. Побоювання естонських політиків зростають, особливо з урахуванням невизначеності в ключовому для країни питанні: Москва і Таллінн досі не можуть ратифікувати договір про кордон.

Про те, що заважає двом країнам домовитися, DW розпитала естонських, російських і німецьких істориків. За їхніми оцінками, одна з головних перешкод - різне ставлення Естонії та Росії до Тартуського мирного договору від 1920 року.

Тартуський мирний договір і його значення сьогодні

Сто років тому, 4 грудня 1919 року, між Радянською Росією і Естонією почалися мирні переговори, за підсумками яких Естонія отримала незалежність, а також території, що входять зараз до складу РФ - частина Ленінградської області і Печорський край. За словами директора фонду "Історична пам'ять", наукового співробітника Інституту російської історії РАН Олександра Дюкова, Тартуський мирний договір передбачає територіальні претензії до РФ з боку Естонії. Тому в Росії цей документ вважають недійсним.

Але чи в територіях питання? На думку доктора історичних наук з Інституту Норд-Ост при Гамбурзькому університеті Давіда Феста (David Feest), справжня причина різного ставлення Москви і Таллінна до Тартуського мирного договору ховається в іншому.

"Я сумніваюся, що Естонія сппавді хоче отримати від Росії якісь території. Я не вірю, що більшість естонських політиків або населення хочуть неодмінно повернути ці маленькі периферійні області. Насправді, передусім, мова йде про оцінку подій 1940 року" , - вважає Фест.

Приєднання до СРСР або анексія?

За версією російської влади, в 1940 році Естонія добровільно вступила до Радянського Союзу, і на цьому Тартуський мирний договір припинив свою чинність. "Приєднання справді було мирним - в тому сенсі, що військових зіткнень не відбувалося, - зазначає головний науковий співробітник інституту загальної історії РАН, професор РДГУ Олександр Шубін. - В російських керівних колах нагадують, що входження було оформлено офіційними рішеннями естонської влади".

Фест з офіційною позицією РФ не згоден. "Загальновідомо, що анексія Естонії планувалася заздалегідь, - заперечує він. - Про це йдеться в додатковому протоколі пакту Молотова-Ріббентропа, відповідно до якого СРСР і нацистська Німеччина поділили між собою Східну Європу. Про добру волю не може бути й мови".

Російський історик Олександр Дюков в своїх оцінках набагато більш обережний. "Естонія була інкорпорована до складу Радянського Союзу за сумнівних обставин, - погоджується він. - І ми не можемо точно сказати, яка була воля населення". Дюков при цьому посилається на оцінки російських експертів, на думку яких, в Естонії намагаються застосувати норми чинного міжнародного права до епохи, яка не знала подібних юридичних суворих обмежень.

Побоювання Естонії з приводу втрати суверенітету

Згідно з позицією естонської влади, Тартуський мирний договір - не просто документ про кордон. Це свого роду "свідоцтво про народження" Естонської Республіки. "Росія може вважати, що Естонія втратила незалежність в 1940 році, а Естонія, що відновила незалежність, - нова держава", - говорить професор історії новітнього часу з Тартуського університету Ееро Медіяйнен. Точці зору російської влади він протиставляє іншу, яку поділяє більшість західних країн.

"Більшість країн світу визнає, що естонська держава існує щонайменше 100 років, - вказує естонський історик. - І її колишні договори і зобов'язання, в тому числі довоєнні, чинні досі, адже нових договорів не було укладено". Проблема, однак, полягає в тому, що навіть якщо якийсь договір юридично діє, його неможливо дотримуватися в односторонньому порядку, визнає Медіяйнен.

За словами Давіда Феста, для Естонії неприпустимо, щоб її сприймали як країну, яка виникла тільки в 1991 році після розпаду Радянського Союзу. Історик наголошує, що це викликає в Естонії великі побоювання з приводу подальших зовнішньополітичних планів Москви. Ці побоювання, зокрема, прозвучали в уже згаданій заяві міністра оборони Луйка на саміті НАТО. Їх же раніше висловлювали і в Департаменті зовнішньої розвідки Естонії, назвавши Росію єдиною загрозою суверенітету країни.

Новий договір про російсько-естонський кордон

Що стосується Печор і територій на східному березі річки Нарва, то офіційно Естонія вже давно відмовилася від претензій на ці землі. Ще в 2005 році естонський парламент ратифікував договір про кордон з Росією, додавши до нього преамбулу з посиланням на Тартуський мирний договір - за винятком тієї його частини, де йдеться про території, що входять до складу Росії. Проте Москва відмовилася ратифікувати договір про кордон і відкликала свій підпис.

"Було узгоджено певний текст, який під час ратифікації Естонія несподівано в односторонньому порядку доповнила посиланням на той самий Тартуський мирний договір, який використовувала раніше для обґрунтування своїх територіальних претензій, - пояснює відмову Росії Олександр Дюков. - Було порушення досягнутих домовленостей, і відповідальність за це несе естонська сторона". Давід Фест, однак, бачить в цьому бажання РФ уникнути відповідальності: "Якби Росія ратифікувала угоду про кордон з посиланням на Тартуський мирний договір, вона б неявним чином визнала факт окупації (Естонії в 1940 році. - Ред.)".

У 2014 році був узгоджений новий варіант договору про російсько-естонський кордон. І він навіть був схвалений в першому читанні естонським парламентом - цього разу без посилання на Тартуський мирний договір. Однак в Росії з ратифікацією цього документа не поспішають. В Естонії тим часом значна частина політичних сил наполягає на включенні посилання на Тартуський мирний договір в нову угоду про кордон. А представники Консервативної народної партії Естонії (EKRE) знову намагаються порушити питання про спірні території. Так, нещодавно спікер естонського парламенту Хенн Пиллуаас заявив про те, що Росія повинна повернути країні землі, що відійшли Естонії в 1920 році.

Відповідальність за подальший розвиток подій Олександр Дюков покладає на Таллінн. "Якщо не будуть зроблені спроби знову змінити договір про кордон, він буде ратифікований, - вважає він. - Зараз російська сторона пов'язує договір з можливим поліпшенням російсько-естонських відносин". Німецький історик Даввд Фест переконаний, що м'яч на боці Москви. "Росія повинна визнати факт анексії в 1940 році, - наполягає він. - Якщо не через посилання на Тартуський мирний договір, то в інший спосіб. Однак я сумніваюся, що в нинішній політичній ситуації це можливо".