42-річний киянин Володимир Г. провів майже два роки на передовій у зоні Антитерористичної операції (АТО). За словами Володимира, відразу після демобілізації він відчув потребу у психологічній допомозі та добровільно звернувся до фахівця. "Я розлучився, припинив спілкування з довоєнними друзями, бо не відчував розуміння з їхнього боку. Агресія та відчай не давали змоги повернутися до мирного життя. Мені часто спадало на думку, що краще повернутися у АТО та загинути з честю у бою", - розповідає DW колишній військовослужбовець.

За словами чоловіка, йому не відразу вдалося знайти спеціаліста, довіру до якого він би відчув. Утім, не всі військові шукають і знаходять психологічну чи психіатричну допомогу, як її знайшов Володимир, який на час звернення до фахівця формально ще перебував на службі.

Статистика

"За місцем дислокації військової частини виявлено труп військовослужбовця 1980 р.н., який скоїв самогубство шляхом підриву на гранаті". "Військовослужбовець 1990 р.н. скоїв самогубство шляхом пострілу в голову з автомата". "За медичною допомогою доставлено військовослужбовця 1992 р.н. з вогнепальним пораненням голови та щелепи". Такі та подібні їм фабули містяться в описах зареєстрованих у зоні АТО кримінальних проваджень. За даними, які на своїй сторінці у Facebook навів головний військовий прокурор Анатолій Матіос, тільки там за два перших місяці 2018 року зареєстровано 21 провадження за статтею Кримінального кодексу "умисне вбивство", з них - у 13-ти випадках йшлося про самогубство.

Загалом з 2014 року понад тисячу українських військових, які брали участь у бойових діях на Донбасі, наклали на себе руки через наслідки посттравматичного синдрому (ПТСР). Такі дані днями навів голова комітету Верховної Ради України у справах ветеранів Олександр Третьяков. Водночас Анатолій Матіос наводить інші цифри: "Лише за даними ЄРДР (Єдиного реєстру досудових розслідувань - Ред.) на 1 квітня 2018 року, з майже 326 тисяч учасників АТО щонайменше 554 особи вчинили самогубство".

Реальність

Наскільки повною є статистика суїцидів серед військовослужбовців, які перебувають у АТО, а також серед демобілізованих, достеменно невідомо. Раніше Матіос наголошував, що кількість самогубств, вчинених ветеранами на ґрунті ПТРС у цивільному житті, не обліковує ніхто. Також уповноважений президента України у справах ветеранів Вадим Свириденко зазначає, що офіційно скоєні самогубства обліковуються тільки щодо чинних військовослужбовців, які перебувають у лавах Збройних сил України (ЗСУ).

Військові психіатри, які безпосередньо надають допомогу бійцям АТО, пояснюють, що існують дві окремі групи пацієнтів, які мають схильність до суїциду: військовослужбовці, які ще перебувають у зоні АТО, й ті, кого вже демобілізували. Згідно з чинним законодавством, після завершення служби у ЗСУ військові переходять у статус цивільних осіб, відповідно отримувати допомогу у військових шпиталях вони вже не мають права.

"Після демобілізації колишній військовий у разі виникнення проявів ПТСР звертається до цивільної психіатричної лікарні. Якщо така людина не отримує відповідну допомогу та накладає на себе руки, цей випадок навряд чи буде кваліфікований як суїцид ветерана бойових дій. Такої статистики фактично не існує", - коментує ситуацію співрозмовник DW у Головному військовому госпіталі міністерства оборони України.

Міністерство оборони України відмовляється оприлюднювити відповідні статистичні дані, посилаючись на гриф "секретно" щодо поширення такої інформації. Отримати ж дані з реєстру суїцидів серед ветеранів АТО, створеного на базі Українського науково-дослідного інституту соціальної судової психіатрії та наркології міністерства охорони здоров'я України, DW оперативно не вдалось - на запит їх не надали. Станом на вересень минулого року, за даними реєстру, з 2014 року наклали на себе руки понад 100 ветеранів АТО. 

Ветерани - найбільша група ризику

А що стосується суїцидів, то саме ветерани є найбільшою групою ризику, наголошують опитані DW фахівці. МОЗ повідомляло, що упродовж 2015 року в закладах міністерства під наглядом перебували 814 демобілізованих військовослужбовців. 2016 року їхня кількість зросла до 1102, тобто у 33 відсотків всіх ветеранів констатували посттравматичний стресовий розлад.

При цьому психологи додають, що ці дані не враховують службовців добровольчих батальйонів, а також військовослужбовців Прикордонної служби, Національної гвардії та інших відомств. Фахівці, які працюють з чинними та колишніми військовослужбовцями, наголошують, що підстав для хвилювання щодо рівня психологічної підтримки більше, ніж здається. А реальна статистика щодо кількості тих, хто вкоротив собі віку через брак такої допомоги, в рази більша.

У відділенні психіатрії Головного військового госпіталю Києва вважають, що покращити ситуацію у країні можна перейнявши закордонний досвід. А саме - запровадивши повний цикл психологічної підтримки військовослужбовцю та його родині перед відправкою до зони АТО, під час служби та після виходу із зони бойових дій.

Частково психологічна реабілітація запроваджена, однак стосується вона учасників АТО. Принаймні так каже Матіос: "Проходження учасниками АТО психологічної реабілітації є обов'язковим, проте у 2017 році рівень їх забезпечення такою послугою з боку держави склав лише 0,1 відсотка від загальної кількості". Він додає, що ще "у лютому 2017 року регіональні органи соціального захисту населення припинили заходи із психологічної реабілітації учасників АТО, а тому відповідно було зменшено державне фінансування на цьому напрямі з 49,9 мільйона гривень до 21,9 мільйона гривень (або на 56,1 %)". Водночас, за даними Матіоса, у 2018 році на вказані цілі у порівнянні з 2016- 2017 роками фінансування збільшено та передбачено 109 мільйонів гривень. "Але сумні реалії нашого життя свідчать - наявність значного матеріального ресурсу не гарантує його раціонального та ефективного використання", - констатує Матіос.

Хто оплачує?

Володимиру Г. допомогу у військовому шпиталі надали безкоштовно, бо на час звернення він формально ще мав статус військовослужбовця. "Не знаю, скільки мені б це коштувало, якби я звернувся до цивільної клініки. А головне - чи був би ефект?" - розмірковує чоловік.  

Крім лікарів у шпиталях, з військовослужбовцями працюють і психологи, які отримують зарплату від благочинних фондів, саме тому допомогу надають або безкоштовно, або за символічну плату. Якщо ж військовий є колишнім, тобто цивільною особою, тоді він вимушений звертатись до фахівців приватно. А їхні послуги у регіонах коштують від 200 до 500 гривень за годину, а у Києві - від 350 до 800 гривень за годину.

Володимир Г. каже, що, за його спостереженнями, держава взагалі не піклується про реабілітацію ветеранів АТО. У МОЗ тільки 25 квітня 2018 року запевнили, що розширять профіль відомчого госпіталю для воїнів-інтернаціоналістів "Лісова поляна" у селищі Пуща-Водиця та відкриють у ньому відділення для лікування ПТСР у ветеранів АТО та членів їхніх сімей. Тобто нині такі послуги ветеранам АТО не надаються.

"Просто поговорити" 

Утім, на думку психотерапевта Тетяни Сіренко з організації "Блакитний птах", украй важливо також не забувати й про роль суспільства у процесі адаптації ветеранів до цивільного життя. "Одна із задач активного громадянського суспільства і полягає у побудові цього діалогу між людиною та спільнотою. Адже ветеран - це не тільки "продукт війни", а й частина цього самого суспільства", - вважає Сіренко.

"Коли я таки знайшов лікаря, що мене вислухав, все почало налагоджуватися. Виявляється, зі мною просто треба було поговорити", - пояснив колишній учасник бойових дій на Донбасі Володиимир Г. Чоловік розвопів DW, що зараз намагається знайти роботу та влаштувати своє особисте життя. "Ні, я не зцілився. Агресія досі трапляється, особливо коли стикаюся з бюрократією або корупцією. Але відчуваю, що зараз я вже можу це контролювати", - додав він.