Багато громадян НДР могли милуватися автомобілем Trabant лише на сторінках каталогу, адже чекати "в черзі" на його придбання часом доводилося роками. У народі цю автівку іронічно називали "саксонським Porsche". Насправді ж вона була зроблена за західним зразком. За зразок взяли Lloyd LP 300, який вироблявся в Бремені. За допомогою плагіату в НДР намагалися вгамувати споживацьку спрагу громадян.

Джинсові тканини довгий час були на Сході символом капіталістичного Заходу. Попри це у 1978 році НДР придбала мільйон джинсів американської марки Levis. Східні німці буквально виривали їх із рук продавців. Тоді як джинси, вироблені у НДР, такі як Wisent або Shanty, залежувалися на складах. Тканина, з якої їх шили, була "несправжньою" на дотик, та й модного ефекту потертості досягти було складно.

У 1972 році ДеДеРон був останнім писком східнонімецької моди. Із цієї синтетичної тканини шили сукні, панчохи й фартухи. Хімічний склад цього синтетичного волокна відповідав використовуваному на Заході нейлону. Проте керівництво НДР наполягало на соціалістичному варіанті тканини, назва котрої ДеДеРон перегукувалася із назвою країни німецькою - Deutsche Demokratische Republik або DDR.

У той час як західні німці вгамовували свою спрагу Coca Cola, НДР пропонувала своїм громадянам два соціалістичні аналоги популярного напою: Club Cola та Vita Cola. Обидва варіанти мали смакувати так само, як і американська версія, хоч повністю наслідувати смак оригіналу їм, звісно, не вдавалося. Відвідувачі із Заходу помічали відмінність особливо у випадку Vita Cola, котра мала гіркуватий присмак.

У 1982 році "Центр раціоналізації та досліджень закладів громадського харчування" представив так звану "гриллетту". Таким чином НДР скопіювала ще один символ західного стилю життя: гамбургер. Рецепт "гриллетти" нагадує щось знайоме: розрізати булочку, покласти всередину котлету і додати трохи кетчупу. А так як останній був у дефіциті, доводилося обходитися соусом-замінником.

У цій упаковці знаходиться солодка плитка. Проте вміст какао у цих солодощах, котрі видавали за шоколадку, - усього сім відсотків. Аби приховати брак шоколаду, до складу плитки додавали цукор, жир та суміш із лісових горіхів та гороху. Східнонімецькі кондитерські фабрики, на відміну від західнонімецьких конкурентів, так само змушені були увесь час долати дефіцит.

Під лейблом звукозапису Amiga НДР видавала альбоми деяких західних музикантів на кшталт The Beatles, попри те, що уряд у східному Берліні вважав західну рок-музику "сміттям". Проте альбоми, котрі виходили на німецькому Сході, були лише слабкою пародією на оригінал. Ці записи містили частини із різних альбомів митців. Тож нічого дивного, що чорний ринок пластинок із Заходу в НДР процвітав.

Аеробіка користувалася поміж захопленими спортом східними німцями дедалі більшою популярністю. Однак сам термін "акробатика" був заборонений, адже він мав капіталістичне походження. Замість цього громадяни НДР займалися "поп-гімнастикою". Навіть спортивна передача про аеробіку західнонімецького телеканалу ZDF "У чудовій формі" дуже швидко отримала східнонімецький аналог: "Медицина за нотами".

Комп'ютер моделі KC compact із НДР також був копією західного аналога - Amstrad PC. Через те, що східнонімецькі технологій безнадійно відставали від західнонімецьких, інженери із НДР воліли копіювати західні моделі. Незадовго до падіння Берлінського муру в 1989 році розпочали серійне виробництво KC compact. Але оскільки йшлося лише про східнонімецьку копію, він припадав пилом на полицях крамниць.

Східні німці могли купувати вироблені на Заході продукти лише у магазинах Intershop - та й то за тверду валюту. Сьогодні ж товари із НДР чудово продаються - за рахунок "остальгії" (ностальгії за Сходом). Однак нині багато продуктів мають лише східнонімецьку упаковку, тоді як їхній вміст змінено за західними стандартами. Для прикладу, частка шоколаду в солодкій плитці збільшилася в чотири рази.