Дортмунд Норд – район західнонімецького міста, місце заснування відомого футбольного клубу "Борусія". Між тим, була і ще одна туристична цікавинка - Лініенштрассе. Тут промишляли вуличні повії. Доки 2011-го року міська влада не припинила стихійну проституцію, заблокувавши сумнозвісне перехрестя. Що змінилося відтоді?

Біля центральної площі дортмундського Нордштадт - бурхливий потік людей. Кілька жінок у яскравих спідницях привертають погляд до себе, їхні шкарпетки у пластикових сандаліях різко контрастують з чорним взуттям інших перехожих. Вони роздивляються гігантські бюстгальтери, "по євро за штуку", сміються та теревенять румунською. Відтак зникають у якомусь подвір'ї. Там розташована установа, де роздають одяг малозаможним.

Молоді циганки часто заходять сюди, розповідає співробітниця соціальної служби. Благодійна організація посередничає в пошуку малооплачуваної, "одноєврової" роботи. Однак громадянам Румунії та Болгарії офіційно не дозволяється працювати, каже жінка. А даремно, продовжує вона, це було б для них гарною допомогою.

Без перспектив на працевлаштування

Незважаючи Болгарія та Румунія є членами Євросоюзу і їхні громадяни можуть вільно пересуватися, обмеження все одно існують. Ті, хто приїжджає на навчання до ВНЗ або працювати лікарем чи інженером, дозвіл на роботу отримують. Але багато ромів у Німеччині – з бідних сімей, вони не мають освіти та перспектив знайти роботу на батьківщині.

Той-таки Дортмунд Норд. Біля ресторану мокнуть під зливою кілька чоловіків. Чекають, коли за ними хтось прийде. Хтось, кому потрібно змонтувати шафу або хто шукає робітників на будівництво. Чоловіки пропонують нехитру роботу за гроші, це місце називають "панеллю для чорноробочих". Більшість завсідників цього пункту, за даними поліції, законно прописані у місті. Однак навряд чи вони багато заробляють – мало кого звідси справді беруть на гідну роботу.

Підпільна проституція

Неподалік від цього місця – будівля старого готелю. Вивіска "Готель-ресторан Дойчер Гоф" полиняла під впливом часу. Проте за дверима – зовсім не готельні номери. Видно довгий коридор, від якого відходять кімнати. Молода жінка з дитиною на руках каже, що не знає, чи здаються тут номери. "Це має вирішувати начальниця",– каже вона і дивиться підозріло.

Нелегальний бордель? Може бути. Дірк Бекер – поліцейський відділу боротьби з проституцією та торгівлею людьми – знизує плечима. Він контролює разом з колегами дортмундські борделі, раніше опікувався й відомою вулицею, на якій працювали повії. У травні 2011-го року її закрили. Доки цього не сталося, Дірк знав майже всіх "нічних метеликів" в обличчя. Практично дев'яносто відсотків жінок на панелі – це були румунки та болгарки, в тому числі ромської національності. Багато хто з них мігрували в інші міста, не виключено, що зайнялися квартирною проституцією. "Ми зараз менше спілкуємось із цими жінками",- констатує він.

Примусова проституція існує далі

"Примусова проституція за участі болгарських та румунських жінок існує далі",- каже Андреа Гічке з дортмундської "нічної місії". Ця церковна ініціатива піклується про повій та жертв торгівлі людьми. Дедалі частіше їй трапляються жінки, яких змушували продавати своє тіло – у тому числі на приватних квартирах. "Це відбувається через телефонні контакти та інтернет-форуми", оскільки в офіційних борделях у Дортмунді ромські жінки не працюють, повідомляє вона. "Траплялись проблеми з їхніми сутенерами та родинами",- продовжує Гічке. Якось до неї постукали двоє чоловіків, "широченних наче шафи" та зажадали повернути їм дівчинку. Порвати з цим важко. Часто надходять погрози родинам жінок у Румунії та Болгарії, ними керують велика залежність та страх.

Офіційні будинки розпусти – це різнокольорові будиночки, з великих вікон яких визирають жінки. Ними усіяна вся Лініенштрассе у Дортмунді – "місцевий район червоних ліхтарів". У світлій вітальні одного з будиночків сидить Іванка, але це не її справжнє ім'я. Її родина в Софії вважає, що вона у романтичних стосунках з німецьким інженером. Лише сестрі відомо, звідки походять гроші, котрі вона витрачає в Болгарії "на шмотки, вечірки і таке інше". На столі – термос із кавою, на стінах – яскраві плакати. Білий пес господині борсаєтсья біля ніг дівчини. Своїм клієнтам вона розповідає, що іспанка: "Інакше подумають, що я циганка. А вони часто погано вчиняють зі своїми клієнтами". Соціальна працівниця підтверджує: так, "циганки частенько оббирають клієнтів". Вона знизує плечима.

Упередженість щодо ромів

У Дортмунді чимало стереотипів відносно ромів. Кілька місяців Іванка шукає квартиру, однак щоразу орендарі, почувши, що вона із Софії, відмовляють. Тому вона спить у кімнаті, яку орендувала в борделі. Вона схрещує ноги, з-під куцого шерстяного светру виглядають чорні підв'язки, сумочка – такої ж отруйно-червоної фарби, що й її губна помада. "Це пов'язано з огидними квартирами,- пояснює соціальна працівниця. Оскільки в останні роки групи болгарів та ромів заселили кілька  будинків на півночі Дортмунда, в одній кімнаті мешкали по двадцять осіб, в найжалюгідніших умовах. Місто почало ці будинки та ремонтувати. Однак і досі стоять занедбані будівлі, із забитими вікнами. Що коїться за тими вікнами? Ніхто цього не знає.