Вільям та Мішель Макнотони гортають старі фотоальбоми. Багато фотографій у них - ще з тих часі, коли їхній син Джеймс або Джиммі, як вони з любов'ю називали його, жив разом з ними, коли він ще був живий. У його колишній дитячій кімнаті стоїть скляна вітрина з численним медалями та нагородами. "Ось ця є найціннішою", - пояснює Вільям, вказуючи на медаль "Пурпурне серце". Її вручають лише солдатам, які були важко поранені чи загинули в боях. Його син Джиммі в 2005 році був застрелений снайпером в Іраку.

Батько і мати так і не оговталися від цієї втрати. Вони регулярно навідуються на могилу сина на військовому кладовищі Calverton National Cemetery в місті Ріверхед, що за дві години їзди від Нью-Йорка. "Якщо в мене видається поганий день, я приїжджаю сюди навіть серед ночі", - зізнається Мішель.

Вільям та Мішель - колишні поліцейські з Нью-Йорка, зараз уже на пенсії. 11 вересня 2001 року вони якраз були на службі й бачили в цей фатальний для Америки день жахіття, жертв, а пізніше - і розчищувальні роботи. Вони - американські патріоти, консерватори, гостинні та готові допомогти. І вони гордяться, що на честь їхнього сина назвали вулицю по сусідству та будівлю у в'язниці Гуантанамо. Для них, а також для більшості американців, Джиммі - герой.

"Людям в Іраку живеться гірше, ніж до цього"

Під час гортання фотоальбомів батько Джиммі раптом запитує: "За що загинув наш син?" При цьому він не ставить під сумнів війну в Іраку. Його син був солдатом, а солдати роблять те, що наказують генерали. Що його дратує - навіть розлючує, - так це виведення американських військ з Іраку. "Людям в Іраку живеться зараз гірше, ніж до цього", - каже Вільям. В Іраку втратили свої життя не лише багато американців, продовжує він, а США під час виведення своїх сил залишили там військове оснащення на мільйони доларів. "Для чого?" - запитує знову Вільям.

На це запитання повинен би мати відповідь Девід Петреус - колишній директор ЦРУ та командувач військами США в Афганістані та Іраку. Американські ЗМІ хвалили його як одного з найздібніших воєначальників останніх десятиліть. Зараз він працює в нью-йоркській інвестиційній компанії KKR (Kohlberg, Kravis, Roberts), яка торгує, зокрема, державними облігаціями - оперує мільярдами.

Генерал Петреус входить до кімнати в темно-синьому костюмі, начищених до блиску чорних туфлях та з паперовим стаканом кави в руці. Він говорить злагоджено, дружньо усміхається. Здається, ніщо не може здивувати цього чоловіка. Війна проти міжнародного тероризму триватиме упродовж кількох поколінь, пояснює Петреус. У своїх довгих реченнях про війну він використовує слово "тривалий". Хоче сказати: війни є затратними, дорогими, вони коштують американцям сил. Якщо США хочуть довгий час вести їх, то вони мають бути в змозі платити за це.

"Мета Бен Ладена - поставити США на коліна"

Генерал Петреус знає краще за інших, що метою організатора терактів 11 вересня - Усами Бен Ладена - було, серед іншого, поставити США на коліна у фінансовому плані; втягнути країну в якомога більшу кількість воєн, які Вашингтон, врешті-решт, не зможе виграти. Він висловлює впевненість, що "Ісламська держава" в найближчому майбутньому буде переможена. А от щодо політичного майбутнього Іраку - песимістичний. Зрештою, у нього немає прямої відповіді на запитання сім'ї Макнотонів - за що загинув їхній син в Іраку.

Це ж стосується і психолога Скота Моргана з медісонського університету Дрю. Протягом багатьох років він досліджує "політичну психологію" американців. За його словами, теракти 11 вересня 2001 року завдали травми американцям. Його співвітчизники звикли до страху, що подібний напад може повторитися. Скот Морган описує період від падіння Берлінського муру до подій 11 вересня як найщасливіші часи: США були беззаперечною наддержавою номер один. Американці тоді вважали, що є "невразливими". З терористичними атаками все змінилося. "Після 11 вересня ми були вигнані з Діснейленду, з тієї казкової країни, про яку ми думали, що там на нас ніхто не нападе. Страхітливий світ, небезпеки - вони наздогнали нас", - наголошує психолог.

Ісламофобські випади належать до стандартної програми Трампа

Дослідження показують, що після терактів недовіра американців до мусульман посилилася, зауважує Скотт Морган. Кожен третій американець вважає, що іслам значно більше заохочує вдаватися до насильства, ніж інші релігії. Кожен другий вважає, що мусульмани не достатньо чітко дистанціюються від потенційних терористичних нападів. Ксенофобські, ісламофобські випади належать також до стандартної програми під час пердвиборчих виступів кандидата в президенти від Республіканської партії Дональда Трампа.

Однією з тих, хто постійно потерпає від ворожого ставлення, є Абер Кавас з Брукліна. 24-річна дівчина носить хустку, але віддає перевагу світлим і радісним кольорам, особливо якщо збирається в аеропорт: вона не хоче, щоб її затримала поліція, а також викликати побоювання в інших пасажирів. У той же час вона вже втомилася від того, що постійно повинна вибачатися за свою мусульманську віру. Уже майже два роки вона працює в Арабсько-американській асоціації і веде курси в школах або церквах про ісламофобію.

Зміна міграційної політики США призвела до розпадів сімей

11 вересня перевернуло її життя з ніг на голову. Її батько, який перебував у США без дійсних документів, був змушений залишити країну. "Приблизно за чотири роки після 11 вересня змінилося американське міграційне законодавство. Мій батько три з половиною роки був ув'язнений. Моя сім'я подавала до суду, щоб його випустили. Потім його відправили назад до Йорданії. Він не має права повертатися до США", - розповідає Абер Кавас. З того часу вони зі своїми сестрами і матір'ю живуть у Нью-Йорку самі. Свого батька вони навідують раз на рік, а упродовж року підтримують з ним контакт за допомогою Skype та телефону.

Проте підтримувати стійкі стосунки телефоном складно. Сьогодні - 30-та річниця одруження її батьків: єдине, що може зробити її батько - це подзвонити своїй дружині, каже дівчина. Це її засмучує. "Усе - лише через 11 вересня", - каже вона і змахує сльози з очей.