Висадка 6 червня 1944 року військ Антигітлерівської коаліції в Нормандії стала початком поразки нацистської Німеччини. На початку 1945 року американські солдати добралися до Саару. Поблизу Саарбрюкена вони зайняли одне із сіл (на фото). Складати зброю готові поки не всі.

Хоча відвернути військову поразку армії Гітлера вже неможливо, за столицю "третього рейху" у квітні 1945 року ще ведуться запеклі бої. Солдати Червоної Армії зібралися перед Бранденбурзькими воротами - символом Берліна. У ці дні лише у столиці тисячі німецьких солдатів та представників цивільного населення зводять рахунки з життям.

У травні 1945-го, після 262 повітряних атак за п'ять років, війна зрештою закінчилася і для Кельна на Рейні. Американські солдати патрулюють ті кілька вільних вулиць, які ще залишилися у майже вщент зруйнованому місті. Передусім бомби маршала Королівських ВПС Великобританії Артура Харріса змінили обличчя Кельна назавжди.

Зустріч двох переможних армій на руїнах мосту через Ельбу поблизу Торгау в Саксонії: 25 квітня 1945 року радянські солдати 58-ої гвардійської дивізії 1-го Українського фронту вітаються з американськими солдатами 69-ої піхотної дивізії. Це фото відоме у всьому світі.

Практично до самого прибуття американських солдатів у концентраційному таборі "Дахау" поблизу Мюнхена продовжували знищувати людей. На фото рядові саме виявили вагонетку з трупами убитих в'язнів. Навіть найзагартованіші з солдатів шоковані масштабами організованого нацистами масового вбивства людей.

2 травня 1945 року радянський солдат, грузин Мілітон Кантарія, встановлює радянський червоний прапор із серпом і молотом над берлінським Рейхстагом. Жоден інший мотив не символізує кінець так званого "третього рейха" настільки промовисто, як цей зі стягом переможців, що розвівається над Берліном.

Мало хто знає про долю Емдена - невеличкого міста на півночі Німеччини. Усього за 18 хвилин 6 вересня 1944 року на нього було скинуто 15 тисяч авіаційних бомб і запалювальних боєприпасів зі 181 канадського бомбардувальника. Остання повітряна атака на портове містечко у дельті річки Емс була здійснена 25 квітня 1945 року. Емден - одне з найбільш зруйнованих під час Другої світової міст у Європі.

Німецьких солдатів, які пережили війну, майже скрізь очікує полон. Британські та американські табори військовополонених при цьому вважалися гуманними. На відміну від радянських. З 1941 по 1945 рік понад три мільйони німецьких солдатів потрапили в радянський полон. Третина з них (майже 1,1 мільйона осіб) загинули. Останні німецькі солдати повернулися додому з полону аж 1955 року.

Заради цього боролися солдати Антигітлерівської коаліції. 2 травня 1945 року зі спецвипуску армійської газети Stars and Stripes американські солдати дізнаються про смерть Адольфа Гітлера. Полегшення читається на їхніх обличчях. Закінчення війни близько.

Як і під час Першої світової війни, головним промисловим гравцем у завойовницьких планах Гітлера є виробник сталі та зброї Krupp в Ессені. Бомбардування підприємства є однією зі стратегічних цілей ВПС Антигітлерівської коаліції. Тисячі примусових працівників звозили на роботу на заводах Krupp до 1945 року. Наприкінці війни дві третини заводів зруйновані.

Людина й війна: цей невідомий німецький солдат вижив, проте його побут ще не скоро нормалізується. 1945 року вода, струм та опалення в Німеччині - розкіш. Аби вижити, треба мати силу волі, вміння імпровізувати та знаходити вирішення проблем.

Вони не розуміють війни, але суцільні руїни під час і після війни стали для мільйонів німецьких дітлахів єдиним майданчиком для ігор. Ціле покоління виростало з цією травмою, наслідками якої досі залишаються типова німецька ощадливість та старанність.

Назва будинку "EL-DE Haus" походить від ініціалів першого власника, католика-комерсанта Леопольда Дамена (Leopold Damen). Щойно збудовану споруду Дамен здав в оренду гестапо, яке розташовувалося тут з грудня 1935 року до березня 1945 року. Гестапівці перепланували будівлю зсередини під власні потреби: у підвалі з'явились десять тюремних камер і шибениця.

Гестапо утримовало в будинку EL-DE в'язнів, допитувало й катувало їх. У 1944 році арештантів у будинку EL-DE почали страчувати. За даними Центру документації періоду націонал-соціалізму в Кельні, за один день у дворі будинку могли стратити понад сто людей. Тіла вивозили на авто міської комунальної служби на західне кладовище Кельна, де гестапо мало свою територію, так зване "поле гестапо".

У камерах будинку EL-DE нарахували близько 1800 написів і малюнків, що в'язні зробили олівцем, крейдою, вугіллям, надряпали цвяхами або нігтями. Понад 600 написів у камерах гестапо зроблені українцями та росіянами. Дослідники стверджують, написів було більше, адже в'язницю перебудовували у 1943 році, стіни фарбували.

Камери в будинку EL-DE були розраховані на одну-дві людини, однак насправді в них тримували значно більше в'язнів, особливо наприкінці війни. Навіть гестапо заявляло, що камери перевантажені у вісім-дванадцять разів. Розповідають, що крики в'язнів, яких катували в підвалах цього будинку, можна було почути навіть на вулиці. Допити могли тривати тижні і навіть місяці.

Серед в'язнів в будинку EL-DE було й чимало примусових працівників. За рахунок примусових працівників нацисти намагались компенсувати нестачу робочих рук під час війни. З окупованих територій людей вивозили на роботи до Німеччини. Це фото однієї з українок з обліку примусових робітників на промислових підприємствах у Кельні.

В Україні та Білорусі німецькі солдати під час Другої світової війни оточували цілі села та вивозили все працездатне населення. На фото: родина українських примусових працівників на одному з фермерських дворів у селі Порц, що під Кельном. Нині Порц є районом Кельна.

У "третьому рейху" гестапо контролювало примусових робітників, військовополонених, в'язнів концтаборів. Для залякування примусових робітників, гестапо на околиці міста проводили публічні страти робітників які порушили їхні вказівки. Людей арештовували, багато хто після допиту в будинку "EL-DE" був страчений.

"Я йшла вулицею і потрапила в облаву. Хто був старше - відпускали. Молодих як я відправляли в Німеччину", - згадує українка Наталія Р. Після спроби втекти з табору для примусових працівників вона потрапила до будинку "EL-DE". Центр документації періоду націонал-соціалізму провів 500 інтерв'ю з колишніми примусовими працівниками. Їхні спогади зібрані в книзі "Нас вони насильно забрали в Кельн".

Остання страта десяти людей сталась у цьому дворі будинку гестапо 2 березня 1945 року, за чотири дні до входження американських військ у Кельн. Дослідники встановили, що серед вбитих - 15-річний підліток з Кельна, російський військовополонений та поляк. Тіла страчених залишались у дворі до жовтня 1945 року, їх не встигли прибрати.

Унаслідок бомбардувань Кельн був майже цілковито зруйнований. Серед лічених будівель, які вціліли, був і будинок "EL-DE". Пізніше тут розташувались служба реєстрації актів цивільного стану й пенсійне управління. Траплялось і так, що люди яких катували в цьому будинку, вже після війни приходили сюди оформлювати пенсію. Про те, що тут базувалось кельнське гестапо намагалися забути.

У 1979 році активіст з Кельна Саммі Медґе (Sammy Maedge) проник у підвал будівлі "EL-DE" і сфотографував стінні написи в'язнів. Громадський рух, членами якого переважно були жертви нацистського режиму, вимагали перетворити будинок EL-DE на меморіальний об'єкт. Згодом тут відкрили Центр документації періоду націонал-соціалізму, в якому зібрані свідчення злочинів націонал-соціалістичного режиму.

З кінця 1980-х Центр документації періоду націонал-соціалізму у Кельні здійснює програму відвідувань колишніми в'язнями будинку "EL-DE". Через багато років після війни люди, які утримувались тут гестапо та вижили, повернулись до Кельна. Серед них було чимало українців та інших колишніх в'язнів з пострадянського простору.