Чи доживе євро до 25 грудня 2011 року? Полемічно загострену фразу колишнього президента Європейського банку реконструкції та розвитку Жака Атталі про те, що єдина європейська валюта може зазнати краху ще до Різдва, дехто, здається, сприйняв аж занадто буквально. Людей, які зберігають свої заощадження в євро, можна зрозуміти: ну, як тут не запанікувати!

Ситуація в єврозоні до кінця року справді серйозно загострилася, і прогнозувати, чим закінчиться найтяжча в історії спільноти криза, нині не береться ніхто. Але ризикну дати кілька порад тим, хто боїться за свої заощадження в європейських грошових знаках. Поради не стільки практичного (у що вкладати), скільки методологічного (як аналізувати ситуацію) характеру.

Власники євро, не панікуйте!

Перша порада має універсальний характер: у фінансових питаннях ніколи не піддавайтеся паніці та миттєвим настроям. Друга: аналізуючи вкрай заплутану ситуацію в єврозоні, відокремлюйте ключові заяви від висловлювань другорядних персонажів. Атталі в цьому випадку – з когорти останніх.

Третя порада: враховуйте, що найбільші фінансові центри Заходу знаходяться в англосаксонському просторі, а там до ідеї єдиної європейської валюти традиційно ставляться негативно. Це неминуче відображається на оцінках та прогнозах, що публікуються в Нью-Йорку та Лондоні, які викликають зазвичай великий резонанс у ЗМІ.

Доволі часто з такими прогнозами виступають аналітики, які дивляться на єврозону збоку і просто не в курсі тих політичних, історичних, національних, ментальних пружин, які діють у континентальній Європі.

Криза структури, а не грошей

Особливу увагу прошу звернути на четверту пораду. Слід чітко усвідомлювати, що нині ми переживаємо не кризу євро, як часто пишуть журналісти, а кризу єврозони. Якби тут була криза самої грошової одиниці, вона не залишалася б другою резервною валютою у світі, її не приймали б охоче до оплати в різних куточках світу, а її курс до долара США не становив би приблизно 1,32-1,35, що значно вище, ніж у перші роки її існування. Тож, сам платіжний засіб, як і раніше, цілком на плаву.

А от Європейський валютний союз як об’єднання 17 країн, що перейшли на євро, після численних порушень фінансової дисципліни справді захитався. І якщо комусь нині й загрожує крах, то саме цій структурі. Утім, п'ята порада полягає в рекомендації ретельно розібратися в тому, а що, власне, могло б означати дошкульне слівце «крах» стосовно нинішньої єврозони.

Що стоїть за словом «крах»?

Давайте перемістимося в галузь економічної фантастики або, якщо хочете, моделювання гіпотетичних ситуацій, і спробуємо хоча б приблизно уявити собі цей повний розвал. Вихід з єврозони Греції – це хіба крах? А якщо разом з нею піде ще й Португалія? Гадаю, про крах єврозони в її теперішньому вигляді можна буде говорити лише у випадку дефолту Італії, що з великою імовірністю потягне за собою неплатоспроможність ще одного європейського важковаговика – Іспанії.

Щоправда, на той момент це вже не матиме принципового значення. Якщо після банкрутства далеко не найбільшого американського інвестиційного банку Lehman Brothers наша глобалізована планета опинилася в найтяжчій кризі з часів Великої депресії, то що ж станеться після банкрутства однієї з країн «великої вісімки»? Усі ті, хто нині з неймовірною легкістю розмірковують про майбутній крах єврозони, по суті говорять про початок нечуваної за своїми масштабами світової соціально-економічної катастрофи.

Криза не розщепить ядра єврозони

Як ви гадаєте, наскільки велика ймовірність того, що не лише в столицях країн ЄС, але й у інших ключових точках планети, включно зі штаб-квартирою Міжнародного валютного фонду, буде вжито найрішучіших і безпрецедентних заходів, аби запобігти такому розвитку подій? Замислитися над цим питанням – моя шоста порада.

Однак уявимо собі неймовірне: єврозона розвалилася через банкрутство більше половини країн, що до неї входять. Навіть у такому випадку залишиться певне ядро. Сьогодні його утворюють шість країн з найвищим кредитним рейтингом ААА – Німеччина, Франція, Нідерланди, Австрія, Фінляндія та Люксембург, до речі, французька ланка – найслабша.

Чи захочуть ці держави, які явно виграли від запровадження євро, і які вміють провадити відповідальну фінансову політику, після всіх катаклізмів, які теоретично чекають на них у майбутньому, вдаватися до дуже дорогої авантюри повернення до колишніх національних грошових одиниць? Чи вони все ж схилятимуться до того, щоб зберегти дієздатну спільну валюту, яка в цій ситуації буде виглядати просто як інтернаціоналізований варіант легендарно твердої німецької марки?

Зверніть увагу, як активно заговорили нині в Європі про ядро єврозони. Сприймайте ці дискусії як пошук тих кордонів, у межах яких розпад валютного союзу буде зупинено. Це – порада номер сім.

Автор: Андрій Гурков

Переклад: Христина Ніколайчук

Редактор: Наталя Неділько