У Німеччині вийшов переклад роману Андрія Куркова "Сірі бджоли". Книжка розповідає про тих, хто живе на війні у Східній Україні, хоч і не бере в ній участі. Інтерв'ю DW з українським письменником.
Український письменник Андрій Курков Фото: DW/Andreas Peter
Реклама
Роман "Сірі бджоли" - незвичний для Андрія Куркова - мабуть, найпопулярнішого у Західній Європі українського письменника. Його романи "Пікнік на льоду", "Приятель небіжчика", "Останнє кохання президента" та інші друкувалися і в німецьких перекладах. Але герої згаданих книжок майже завжди - містяни, інтелектуали, вони охоче відвідували кафе, бари, аби випити горнятко кави або чарку горілки... А герой "Сірих бджіл" - селянин, пасічник, який живе в покинутому селі на Донбасі, між двох фронтів, де не те що кафе - магазину немає... І електрики немає, причому вже кілька років...
Deutsche Welle: Як з'явився такий герой?
Андрій Курков: Я не планував писати про нинішню війну і про те, що з нею пов'язане. Але останніми роками в Україні з'явилося дуже багато переселенців і біженців з Донбасу, і в Києві зокрема. І один знайомий розповів мені, що їздить щомісяця у "сіру зону" між двома фронтами, у село, в якому залишилося лише кілька людей. Він привозить їм гроші і продукти, а вони для нього займаються консервацією, закрутки роблять... І таким чином він допомагає їм вижити: привозить ці закрутки до Києва, віддає в кафе, яке теж належить переселенцям...
Село Жованка на Донбасі
Мене зачепила ця історія. Я ж і сам їздив декілька разів у зону воєнних дій і в прилеглі до неї райони і, можна сказати, перейнявся трохи цією атмосферою, дивним життям "сірої зони", яке там побачив і відчув. Виникло бажання розповісти про людей, яких забули, які вибрали ось такий шлях, таку долю.
Ваш герой Сергій Сергійович - людина неприкаяна. Живе в "нічийній" зоні, над якою літають снаряди в той і в інший бік, і всюди він чужий. У Росії - чужий, у Центральній Україні - теж, узагалі-то, не зовсім свій, у кримців - чужий і для росіян він теж є підозрілим: що це він з кримськими татарами "приятелює"? Що, і насправді ці люди всім чужі?
Напевно, в Україні менш за все. Але ж річ у тім, що і до війни жителі Донбасу найменше рухалися з місця, були в Україні найменш мобільними, рідше за інших виїжджали за кордон. Тобто до Росії-то вони їздили, але при цьому Росію закордоном не вважали. Я якось запитав одну людину в Сєвєродонецьку: "А ви за кордоном бували?" Він відповів: "Ну, в Москві кілька разів був, а за кордоном - ні". Тобто це така особлива ментальність, такий підхід до життя: треба сидіти на своєму п'ятачку, де все ніби якось налагоджено, достатньо мати мінімум і цим задовольнятися. Але ось все йде нанівець, зникає мінімум - і людина розгублена, її розбиває душевний параліч. Вона чекає змін замість того, щоб прискорювати їх наближення.
Сергій Сергійович не думає про те, що війна закінчиться найближчим часом, не вірить у це. А Ви?
Сергій Сергійович бачить тільки життя навколо себе і, якщо можна так висловитися, над своїм селом, коли там пролітають снаряди. Я приїжджаю іноді туди, де йде війна, але дивлюся на неї не зсередини, а здалеку, і стежу за загальним політичним розвитком. Мені здається, що відчувається втома від війни. Разом з тим вирішення проблеми немає. Тому, швидше за все, все йде до заморожування конфлікту. Але це буде залежати, скажімо так, від наявності боєприпасів - звичайно, перш за все з боку Донбасу. А там боєприпаси у великій кількості підвозяться з сусідньої Росії...
Життя на війні - тема нового роману Андрія Куркова "Сірі бджоли"Фото: Yuriy Lashov/AFP/Getty Images
Ви живете в Києві, пишете російською, багато разів говорили, що Ви - український письменник. Роман "Сірі бджоли" теж написаний російською. Чи є якісь відгуки від російського читача?
У Росії моїх книг немає, тому що видавати і друкувати їх у Росії перестали у 2008 році, а в 2014-му заборонили провозити мої книжки через кордон для продажу в Росії. Коли, здається, у квітні 2014 року мій харківський видавець "Фоліо" відправив до московських книгарень мої книжки, їх зупинили на митниці. Сказали, що цей автор у чорному списку, і повернули книжки назад. Так що "Сірих бджіл" там не знають.
Але в електронному вигляді роман є, його можна прочитати і скачати.
Так, є один сайт, з яким у видавництва є домовленість, але відгуків від російських читачів я не отримував, причому вже кілька років не отримував. Однак був цікавий випадок, коли в Києві у мене на книжковому ярмарку одна сім'я підписала десять екземплярів "Сірих бджіл". Люди сказали, що вони з Криму, книжку прочитали, вона їм дуже сподобалася, і ось вони повезуть її, щоб подарувати своїм друзям у Криму.
"Я не воюю, а просто житель війни", - каже герой роману "Сірі бджоли"Фото: picture-alliance/ZUMAPRESS/A. Stepanov
"Сірі бджоли" щойно вийшли німецькою, утім, вже є перші відгуки, дуже доброзичливі відгуки критиків. А чи зможе належним чином оцінити роман пересічний читач у Німеччині? Адже війни сьогоднішні німці не знають, і реалії конфлікту в Східній Україні уявляють досить погано...
Я думаю, вони сприйматимуть її адекватно, тому що це історія не про бойові дії, не про підґрунтя конфлікту і не про те, хто правий і хто неправий. Це людська історія, це книжка про долю людей, які жили спокійно у своєму селі, а потім до них прийшла війна. І ось вони живуть на війні, у якій вони не беруть участь. ("Я не воюю, а просто житель війни", - каже герой роману. - Ред.) Це книжка про ті зміни, які відбуваються у психіці людини і в побуті, коли життя ламається і перестає бути, як раніше. Коли зникає електрика, коли більше не надходить пошта, коли ніде купити навіть хліба... І коли будь-який контакт зі сторонньою людиною є небезпечним. Людина начебто може допомогти, але може бути й так, що цей контакт призведе до трагедії. Це книжка про виживання.
Розведення сил в Станиці Луганській: що далі? (05.07.2019)
01:37
This browser does not support the video element.
Дорога життя: як люди перетинають лінію фронту у Станиці Луганській
Щоб потрапити з "ЛНР" у Станицю Луганську тисячі людей щодня долають зруйнований міст. Нещодавнє розведення сил дало їм надію на полегшення. Найдраматичніші моменти з життя найбільш проблемного КПВВ - у фотодобірці DW.
Фото: DW/Mykola Berdnyk
Міст через лінію фронту
Міст через Сіверський Донець у Станиці Луганській підірвали під час боїв у 2015 році. Президент Володимир Зеленський, який 7 липня разом із главою Європейської Ради Дональдом Туском відвідав КПВВ, пообіцяв якнайшвидше його відновити. Проте для цього сепаратисти мають демонтувати свої укріплення. А в "ЛНР" вже заявили, що односторонні дії з ремонту мосту зірвуть розведення сторін.
Фото: DW/Mykola Berdnyk
Кордон, створений війною
КПВВ "Станиця Луганська" - єдиний у Луганській області та один із п’яти функціонуючих на Донбасі. Щодня лінію розмежування тут перетинають в середньому 5-6 тисяч людей. Пішки. Більшість з них повертається того ж дня. Вони ідуть на підконтрольну уряду територію, щоб отримати пенсію, зробити покупки або відвідати рідних, які живуть на іншому боці лінії фронту.
Фото: DW/M. Berdnyk
Вимушено зареєстровані переселенці
Багато людей на КПВВ офіційно є переселенцями. Втім, більшість з них досі мешкає на території "ЛНР". Фіктивний статус біженців їм потрібен, щоб отримувати пенсії та соціальні виплати на підконтрольній уряду території. Аби не втратити статус переселенця, вони мають раз на два місяці перетинати лінію розмежування. Президент Володимир Зеленський запропонував збільшити цей термін до одного року.
Фото: DW/Mykola Berdnyk
Найбільш вразливі
На КПВВ дуже багато людей в інвалідних візках. Зазвичай на вулицях українських міст, не пристосованих для людей з особливими потребами, їх не побачиш. Проте тут правила одні для всіх: мешканці окупованих територій, які мають інвалідність, так само повинні періодично перетинати лінію фронту, щоб підтвердити фіктивний статус переселенця і отримати пенсію.
Фото: DW/Mykola Berdnyk
Вбивча спека
Люди у чергах потерпають від шаленої спеки. Медики розповідають, що у літні дні на КПВВ "Станиця Луганська" десятки цивільних зазнають теплових ударів. Трапляються і смертельні випадки. 22 червня від інсульту тут помер літній чоловік, який прямував з "ЛНР" на підконтрольну уряду територію.
Фото: DW/Mykola Berdnyk
Між двома "нулями"
Це - колишні передові укріплення української армії, так званий "нуль". Бійці залишили їх під час розведення сил. Люди кажуть, що переходити на інший бік їм тепер стало психологічно легше - почуваються більш безпечно. Адже раніше частина шляху лежала між передовими позиціями ЗСУ і сепаратистів, які знаходились на відстані лише 400 метрів одна від одної.
Фото: DW/Mykola Berdnyk
Нагадування про війну
Обабіч переходу - зруйновані під час активної фази війни будинки. Станиця Луганська належить до населених пунктів, що найбільше постраждали від бойових дій. Загалом у Станично-Луганському районі було пошкоджено або зруйновано майже 4000 будинків - це приблизно п'ята частина всього житлового фонду.
Фото: DW/Mykola Berdnyk
Небезпечні сюрпризи
Залишок снаряду, що на світлині, не є небезпечним - на відміну від мін і боєприпасів, що не розірвалися. Скільки їх на узбіччі - достеменно не знає ніхто.
Фото: DW/Mykola Berdnyk
Побоювання вандалізму
Раніше цей пам’ятник загиблим нацгвардійцям знаходився на контрольованій ЗСУ частині переходу. Після розведення сторін він опинився у "сірій зоні", де немає української влади. Військові побоювались, що прихильники сепаратистів можуть пошкодити пам’ятник. Втім, цього не сталося. Також ніхто не чіпає українських прапорів, які залишились на колишніх передових позиціях ЗСУ.
Фото: DW/Mykola Berdnyk
Станичні "рикші"
Людей, які не мають сил подолати перехід пішки, за гроші підвозять так звані "рикші" або "бабковози". Увага журналістів їм не подобається - адже їхній бізнес нелегальний. Втім, завадити їм нікому - влади у "сірій зоні" немає. На саміті Україна-ЄС президент Володимир Зеленський пообіцяв пустити переходом автобуси і електрокари. Але наразі "рикші" залишаються єдиним транспортом на КПВВ.
Фото: DW/Mykola Berdnyk
Руслан і його візок
"Бабковоз" Руслан працює на переході вже понад чотири роки. Має власний візок. Поїздка від мосту до українського КПВВ - а це десь кілометр - коштує 50 гривень або 100 російських рублів, які в ходу в "ЛНР". Втім, запевняє чоловік, може підвезти і безкоштовно, якщо "пасажир" не має грошей. Розповідає, що послугами "рикш" користується навіть молодь заради розваги.
Фото: DW/Mykola Berdnyk
Торгівля попри блокаду
Інший поширений бізнес на КПВВ - перевезення товарів з підконтрольної уряду України території до "ЛНР". Людей, які цим займаються, називають "тачечниками". На підконтрольну сепаратистам частину Луганщини везуть здебільшого продукти харчування і засоби особистої гігієни. Адже на підконтрольній уряду території вони дешевші та більш якісні. Одна людина може провезти не більше 75 кілограмів на добу.
Фото: DW/Mykola Berdnyk
"Тачечник"-поет
"Тачечник" Євген Вальдман колись працював бухгалтером. Тепер возить продукти зі Станиці Луганської в "ЛНР". Сьогодні у його візку - 22 кілограми сиру. Розраховує заробити 250 гривень. У вільний час пише вірші про війну на Донбасі. Каже, що після розведення сторін атмосфера на переході стала менш напруженою. Як і всі на переході, мріє про мир.