Роман "Сірі бджоли" - незвичний для Андрія Куркова - мабуть, найпопулярнішого у Західній Європі українського письменника. Його романи "Пікнік на льоду", "Приятель небіжчика", "Останнє кохання президента" та інші друкувалися і в німецьких перекладах. Але герої згаданих книжок майже завжди - містяни, інтелектуали, вони охоче відвідували кафе, бари, аби випити горнятко кави або чарку горілки... А герой "Сірих бджіл" - селянин, пасічник, який живе в покинутому селі на Донбасі, між двох фронтів, де не те що кафе - магазину немає... І електрики немає, причому вже кілька років...

Deutsche Welle: Як з'явився такий герой?

Андрій Курков: Я не планував писати про нинішню війну і про те, що з нею пов'язане. Але останніми роками в Україні з'явилося дуже багато переселенців і біженців з Донбасу, і в Києві зокрема. І один знайомий розповів мені, що їздить щомісяця у "сіру зону" між двома фронтами, у село, в якому залишилося лише кілька людей. Він привозить їм гроші і продукти, а вони для нього займаються консервацією, закрутки роблять... І таким чином він допомагає їм вижити: привозить ці закрутки до Києва, віддає в кафе, яке теж належить переселенцям...

Мене зачепила ця історія. Я ж і сам їздив декілька разів у зону воєнних дій і в прилеглі до неї райони і, можна сказати, перейнявся трохи цією атмосферою, дивним життям "сірої зони", яке там побачив і відчув. Виникло бажання розповісти про людей, яких забули, які вибрали ось такий шлях, таку долю.

Ваш герой Сергій Сергійович - людина неприкаяна. Живе в "нічийній" зоні, над якою літають снаряди в той і в інший бік, і всюди він чужий. У Росії - чужий, у Центральній Україні - теж, узагалі-то, не зовсім свій, у кримців - чужий і для росіян він теж є підозрілим: що це він з кримськими татарами "приятелює"? Що, і насправді ці люди всім чужі?

Напевно, в Україні менш за все. Але ж річ у тім, що і до війни жителі Донбасу найменше рухалися з місця, були в Україні найменш мобільними, рідше за інших виїжджали за кордон. Тобто до Росії-то вони їздили, але при цьому Росію закордоном не вважали. Я якось запитав одну людину в Сєвєродонецьку: "А ви за кордоном бували?" Він відповів: "Ну, в Москві кілька разів був, а за кордоном - ні". Тобто це така особлива ментальність, такий підхід до життя: треба сидіти на своєму п'ятачку, де все ніби якось налагоджено, достатньо мати мінімум і цим задовольнятися. Але ось все йде нанівець, зникає мінімум - і людина розгублена, її розбиває душевний параліч. Вона чекає змін замість того, щоб прискорювати їх наближення.

Сергій Сергійович не думає про те, що війна закінчиться найближчим часом, не вірить у це. А Ви?

Сергій Сергійович бачить тільки життя навколо себе і, якщо можна так висловитися, над своїм селом, коли там пролітають снаряди. Я приїжджаю іноді туди, де йде війна, але дивлюся на неї не зсередини, а здалеку, і стежу за загальним політичним розвитком. Мені здається, що відчувається втома від війни. Разом з тим вирішення проблеми немає. Тому, швидше за все, все йде до заморожування конфлікту. Але це буде залежати, скажімо так, від наявності боєприпасів - звичайно, перш за все з боку Донбасу. А там боєприпаси у великій кількості підвозяться з сусідньої Росії...

Ви живете в Києві, пишете російською, багато разів говорили, що Ви - український письменник. Роман "Сірі бджоли" теж написаний російською. Чи є якісь відгуки від російського читача?

У Росії моїх книг немає, тому що видавати і друкувати їх у Росії перестали у 2008 році, а в 2014-му заборонили провозити мої книжки через кордон для продажу в Росії. Коли, здається, у квітні 2014 року мій харківський видавець "Фоліо" відправив до московських книгарень мої книжки, їх зупинили на митниці. Сказали, що цей автор у чорному списку, і повернули книжки назад. Так що "Сірих бджіл" там не знають.

Але в електронному вигляді роман є, його можна прочитати і скачати.

Так, є один сайт, з яким у видавництва є домовленість, але відгуків від російських читачів я не отримував, причому вже кілька років не отримував. Однак був цікавий випадок, коли в Києві у мене на книжковому ярмарку одна сім'я підписала десять екземплярів "Сірих бджіл". Люди сказали, що вони з Криму, книжку прочитали, вона їм дуже сподобалася, і ось вони повезуть її, щоб подарувати своїм друзям у Криму.

"Сірі бджоли" щойно вийшли німецькою, утім, вже є перші відгуки, дуже доброзичливі відгуки критиків. А чи зможе належним чином оцінити роман пересічний читач у Німеччині? Адже війни сьогоднішні німці не знають, і реалії конфлікту в Східній Україні уявляють досить погано...

Я думаю, вони сприйматимуть її адекватно, тому що це історія не про бойові дії, не про підґрунтя конфлікту і не про те, хто правий і хто неправий. Це людська історія, це книжка про долю людей, які жили спокійно у своєму селі, а потім до них прийшла війна. І ось вони живуть на війні, у якій вони не беруть участь. ("Я не воюю, а просто житель війни", - каже герой роману. - Ред.) Це книжка про ті зміни, які відбуваються у психіці людини і в побуті, коли життя ламається і перестає бути, як раніше. Коли зникає електрика, коли більше не надходить пошта, коли ніде купити навіть хліба... І коли будь-який контакт зі сторонньою людиною є небезпечним. Людина начебто може допомогти, але може бути й так, що цей контакт призведе до трагедії. Це книжка про виживання.