Газети всього світу - від Мюнхена до Нью-Йорка - вже кілька тижнів невтомно сповіщають про мюнхенську сенсацію. Близько 1400 робіт відомих митців, таких як Анрі Матисс, Макс Ліберман та Марк Шагал, були знайдені під час обшуку в квартирі сина колекціонера Корнеліуса Ґурлітта. Історія забутого мистецького скарбу, що несподівано побачив світ, свідчить: власність, відібрана в єврейських родин у часи націонал-соціалізму, донині повноцінно не відшкодована їхнім спадкоємцям. Ідеться не лише про мистецтво.

Зазирнімо, наприклад, до "нового центру" в Берліні. Нині тут мешкають у близькому сусідстві молоді ізраїльтяни, німці, американці та інший люд з усього світу. Але мало хто знає, що колись старий берлінський центр населяли переважно німці та євреї. Німецьким євреям належало близько п´ятої частини кам´яниць, що стояли в центрі Берліна до 1933 року. Свою власність євреї втратили в часи націонал-соціалізму. Відбирання майна на користь німців було тоді частиною державної політики, так званою "аризацією" (від нім. arisieren).

Дорогі метри квадратні

"У решті Німеччини та інших районах Берліна часто траплялася приватна "аризація". Але в центрі міста міська й державна влада мали такий інтерес до цих територій, що місто їх привласнило", - розповідає архітектор Луц Мауерсберґер, який разом із істориком Бенедиктом Ґебелем створив виставку, присвячену єврейській історії центру Берліна. "Пограбований центр" - це маленька експозиція в міському музеї Берліна, що викриває скандальні факти.

Річ у тому, що центр сучасного Берліна приваблює не лише туристів, а й інвесторів. Свої плани тут утілюють великі архітектурні бюро на кшталт "Graft Architekten", модні дизайнери облаштовують наймані квартири в будинках класу "люкс"… Земля в центрі Берліна дорога. Більшість територій належать місту, менше - державі. Деякі спадкоємці колишніх єврейських власників отримали у кращому випадку невеликі компенсації.

Як відбирали власність

Мало які райони з 1933 року так швидко й безперервно змінювалися, як центр Берліна. Націонал-соціалісти хотіли звести тут "столицю імперії" й замінити старий центр монументальними адміністративними будівлями. Улюблений архітектор Гітлера Альберт Шпеер був призначений генеральним інспектором будівельних робіт у Берліні. Його відомство вирішувало, які ділянки, що в той час належали євреям, можна було б найкраще використати для цієї мети. Їх відбирали і передавали в державну власність.

Архітектора Мауерсберґера, який готував виставку, вразило, з якою ретельністю та систематичністю націонал-соціалісти обговорювали плани щодо чужої власності. І хоч деяким єврейським власникам тоді виплачували незначні суми, мовби за покупку, нерідко націонал-соціалісти привласнювали єврейське майно і без "купівлі". Багатьох домовласників примушували емігрувати, а потім просто позбавляли громадянства.

Відшкодування знову можливі

Невдовзі гігантські плани нацистів та старий центр міста поховали бомбардування Берліна. Дуже багато будинків, які колись належали євреям, та вулиці, на яких вони стояли, перестали існувати. Створена після поділу Німеччини Німецька Демократична Республіка була не надто зацікавлена в тому, щоби зберігати зруйновані старі будівлі. Приватна власність у НДР не відігравала жодної ролі, тож до возз´єднання Німеччини в 1990 році відшкодування спадкоємцям євреїв по суті не виплачувалися. "Запити від спадкоємців зі США чи Ізраїлю осідали на дипломатичному рівні з формулюванням на кшталт "якщо передача приватної власності в державну є державною політикою, то чому мають робитися винятки для певних груп осіб?", - каже Луц Мауерсберґер.

Тільки з 1990 року спадкоємці репресованих євреїв знову можуть спробувати отримати відшкодування. Відповідальним за це є Федеральне відомство центральних служб та невирішених питань власності (BADV). Тут займаються всіма заявами на відшкодування - байдуже, чи йдеться про землю, чи про мистецькі витвори. Читаючи такі документи, Мауерсберґер щоразу дивується, що "там немає жодного слова співчуття, лише суха ділова мова".

Зовсім інші суми

Раніше, якщо на час подання заяви спадкоємця земельна ділянка, про яку йшлося, розташовувалась на міському перехресті чи якій-небудь поляні, відшкодування не відбувалося або людям виплачували дуже малі суми - 10 відсотків оцінної вартості. Але нині в Берліні чимало колишніх незабудованих територій знову оголошені місцями для забудови. У зв´язку з цим можуть постати нові заяви на відшкодування, і йтиметься про зовсім інші суми компенсацій. Адже, як уже згадувалося, берлінський центр притягує багатьох міжнародних інвесторів.

На думку Мауерсберґера, це має регулюватися по-новому. "У тих випадках, коли, можливо, не подано жодної заяви про відшкодування, місту б личило взяти на себе моральну відповідальність", - каже він і пропонує, наприклад, перераховувати певний відсоток сум, отриманих за продаж землі під забудову, фондам, які займаються питаннями культури пам´яті.

Одностайності немає

У берлінському Сенаті поки що немає сталої думки, як регулювати нову міську забудову у зв´язку з можливими вимогами відшкодування. Заступник міністра культури Берліна Андре Шміц визнає, що виставка дає "привід і матеріал для нової рефлексії про знищений історичний центр та його суспільне й містобудівне значення". Але що це означає для спадкоємців репресованих євреїв, залишається незрозумілим.

Для одного з гостей виставки, уродженого берлінця Матіаса Вольські, зрозуміло одне: "Сталося стільки всього несправедливого, що матеріально це компенсувати неможливо". Але щонайменше можна визнавати, що в тих місцях колись жили німецькі євреї, вважає чоловік.