«Театр у кошику» в Німеччині не вперше. Творча майстерня Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса вже мала нагоду гастролювати в різних містах Європи, Америки та Азії, а тепер відгукнулася на запрошення організаторів вільного мистецького фестивалю «Globalize Cologne». Тому досвід виступів перед іноземцями в українців вже був. «Єдина річ, яка мусить бути врахована, – це перш за все якість вистави, того твору, який ти хочеш презентувати. Якщо він якісний, якщо він відповідає певним естетичним вимогам, я думаю, що це цікаво і для іншомовного глядача», - каже режисер театру Ірина Волицька-Зубко.

«Ричард після Ричарда», який львівсько-київська майстерня презентувала нещодавно кельнській публіці, під ці критерії підпадає, незважаючи на специфічність постановки для непідготовленого глядача. Думки про владу, її вплив на людину, про природу тиранії, покуту і покаяння та... стійкий запах щойно посічених капустин, головного реквізиту вистави, що символізують відтяті голови – це те, що лишає по собі годинна моновистава, в якій монстра-тирана грає жінка, актриса Лідія Данильчук. Вона зізнається, що відіграти цілу п‘єсу самій нелегко, але безумовно корисно для професійного зростання кожного, хто працює в театрі. «Я вважаю, що кожен актор, який працює в театрі, повинен мати за плечима щонайменше одну моновиставу. Тому що тільки так він відчує в собі актора», - каже вона.

Сучасний Ричард у виконанні Данильчук – це, безумовно, алюзія. Але на що саме – кожен має вирішити сам, переконані митці. Можливо, на Україну сьогоднішню, можливо, на неї ж, але десяти- чи п‘ятдесятирічної давнини. А, можливо, взагалі на зовсім іншу країну. «Ричард Третій – це такі проблеми, які можуть бути алюзією на будь-яку країну й будь-яку політичну ситуацію. Це є одвічна проблема влади, злочину, покути, покарання, совісті, - каже Ірина Волицька-Зубко. - На жаль, історія України така, що це, мабуть, актуально для її кожного періоду».

Реакцією кельнської аудиторії українські театральні діячі залишилися задоволені. Кажуть, за кордоном їх часом розуміють навіть ліпше, аніж в Україні. Тут публіка іронічніша, каже Данильчук, тому й театральна естетика львів‘ян їм, вочевидь, ближча. І це незважаючи на мовний бар‘єр. Хоч у виставі зрідка й виринають уривки оригінального шекспірівського тексту (англійською), а деякі слова акторка вигукує навіть німецькою мовою, переважна більшість вербальної складової спектаклю все ж українська. Але важливіша в театрі – частина невербальна, переконана акторка Данильчук. «Це мова театру. Десять хвилин ріжеться тільки одна капуста. Невже незрозуміло, що це? Що це кривавий феєрверк. Як на мене, це більш промовисто, ніж текст», - каже вона.

Після двох виступів у Кельні міні-трупа з України німецьку подорож не завершила. «Театр у кошику» виступив також на запрошення Українського вільного університету в Мюнхені.

Автор: Данило Білик

Редактор: Христина Ніколайчук