Якщо уряд вирішує заощаджувати, то подібні заходи розпочинають не в останню чергу в царині культури. В Німеччині все відбувається, на жаль, саме за такою схемою. Нині панує економічної скрута, і це безпосередньо відчувають театри в німецьких містах, які безпосередньо залежать від місцевих бюджетів. Від Гамбурга до Штуттгарта й від Аахена до Дрездена - міські й державні театри змушені затягти паски якомога тугіше. Деякі з них просто були закриті, а деякі приватизовані. Подібна ситуація склалася й з театрами колишньої німецької столиці Бонна, адже бюджет на культуру був скорочений цього року на третину. Але, як кажуть німці, Not macht kreativ, тобто скрута сприяє творчості, і приклад Бонна це доводить. Адже нещодавно тут відбулася театральна прем"єра в ... пральному салоні. Сім пральних машин, що вишикувалися під стіною та ще кілька стільців - ось і всі декорації, в яких пройшла прем"єра п"єси Олівера Буковскі "Нічого кращого". У пральні, де зазвичай можна побачити студентів чи людей з бідніших соціальних прошарків, у цей вечір зібралися шанувальники театрального мистецтва. Максимум 40 осіб, бо більше пральний салон в старому місті Бонна просто не вміщає. Розповідає Забіне Кюне-Лонда, єдина актриса, яка грала у виставі: "Це вже справді щось зовсім нове для мене. Тобто грати безпосередньо в пральному салоні. Це вже дуже близько до реальності. Перед початком я ще бачила людей, які прали свою білизну. Пральні машини працювали ще, поки я поруч готувалася до вистави. Не можу сказати, що для мене було просто тут працювати, в цих незвичних декораціях з пральних машин. До того ж тут не так вже багато місця. Сидиш, ледь не на колінах у глядачів..." До речі, серед глядачів, які прийшли на цю незвичну виставу, були практично лише жінки. Можливо, тому що сюжет зацікавив саме представниць слабкої статі, адже йшлося про історію життя прачки Мехтільд, яка ділиться своїми спогадами, перучи білизну. А для такої п"єси кращих декорацій, ніж справжній пральний салон - годі й шукати, переконаний Крістоф Амрайн, власник цього закладу: "Тут можна сміливо грати театр, побудований на фронтальному діалозі з публікою. Саме це, як на мене, дуже подобається всім театралам. Тут немає потреби в сцені й кулісах. До того ж, у пральному салоні всі беруть участь у виставі - люди, які проходять повз вітрину, сусіди, вулиця... В такій обстановці простіше донести п"єсу до людей. Це справді спрацьовує". Однак театр у пральному салоні - це не тільки дотепна ідея. Це фактично - боротьба митців за виживання. Адже впродовж минулих трьох років фінансування німецьких театрів дедалі більше скорочують. Багато театрів просто закрилися, й акторам доводиться шукати собі роботу чи місце для власного театру. Це може бути квартира друзів, але може бути й звичайний пральний салон. Дві години розповідала праля Мехтільд про своє життя. Публіка зустріла прем"єру справжніми оваціями й радо ділилася своїми враженнями: "Я дуже вражена. Просто фантастична вистава..." "Актриса просто чудова. І вистава дуже пасувала до цього приміщення..." "У мене вдома є пральна машина. Тепер я шкодую. Цікавіше було б ходити до прального салону". П"ять разів довелося актрисі Забіне Кюне-Лонда виходити на біс та вклонятися глядачам. Після вистави вона зізналася, що взагалі не розраховувала на таку кількість глядачів. Звісно, що актриса радіє успіхові вистави. Щоправда, постійно грати в пральних салонах - це не зовсім відповідає її мріям: "Сподіваюся, що моє майбутнє - не в цьому. Бо театр для мене - це дуже важлива річ. Тому думаю, що театр все ж має залишатися в театрі".