Після подій на Майдані офіційний Мінськ зайняв суперечливу позицію у відносинах із Києвом. У березні 2014 року після анексії Росією Криму білоруський президент Олександр Лукашенко заявив, що "Україна повинна бути цілісною", і висловив готовність співпрацювати з новою владою в Києві. Білорусь не підтримала антиукраїнські санкції Москви і надала майданчик для переговорів з урегулювання конфлікту на Донбасі.

Водночас білоруська влада не підтримала жодного міжнародного документу, який би засуджував РФ у цьому контексті. Так, 15 листопада Мінськ проголосував проти ухвалення резолюції Генеральної асамблеї ООН про порушення прав людини у Криму, у травні 2015-го відмовився підписати комюніке Ризького саміту "Східного партнерства" про анексію Криму, а у березні 2014 року проголосував проти резолюції Генасамблеї ООН про територіальну цілісність України.

Опитані DW експерти вважають, що за рахунок своєї нинішньої позиції Мінськ отримує економічну вигоду в поточний момент, не піклуючись про довгострокову стратегію. На їхню думку, Україна розуміє, що Білорусь змушена проявляти політичну лояльність до свого головного союзника - Росії. А тому економічна співпраця України та Білорусі триватиме, зазначають аналітики.

У російському фарватері

"Граючи роль миротворця на тлі розвитку російсько-українського конфлікту, Мінськ отримав немало дивідендів від ЄС та України, хоч Білорусь іде у фарватері Москви, а у важливих для Росії питаннях діє синхронно з її інтересами", - заявив у розмові з DW науковий директор київського Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко.

При цьому суперечливу позицію білоруської влади щодо України він не вважає чимось надзвичайним, на відміну від заступниці голови Верховної Ради України Ірини Геращенко, яка розцінила позицію Білорусі під час голосування за кримську резолюцію ООН 15 листопада як зраду, назвавши її "ножем у спину". Сушко пояснює поведінку Мінська тим, що вплив Росії на Білорусь залишається дуже сильним.

"Лукашенко може у деяких випадках навіть публічно критикувати політику Кремля, однак коли справа доходить до голосування в міжнародних організаціях, реального суверенітету в Білорусі немає", - вважає експерт. За його словами, ступінь самостійності Мінська визначає Москва, яка "відміряє довжину повідка і обмежує для білоруського правителя простір для дій".

Сателіт, але не васал

Директор мінського Центру європейської інтеграції Андрій Єгоров згоден із тим, що "Мінськ розігрує хитру політичну комбінацію нейтралітету". Керівництво Білорусі, на його думку, швидко зрозуміло, як, не змінюючи своєї політики, заробити бали в очах Києва і західної спільноти. Водночас Єгоров вказує на те, що треба відрізняти гру Мінська на політичному полі від дій у сфері економіки. Він упевнений, що попри лояльність до Москви білоруська влада співпрацюватиме з Києвом. "Сателіт - не васал, і Білорусь може самостійно грати там, де відчуває вигоду, тут не завадить жоден Кремль", - зазначив експерт.

Після Майдану, коли тиск Росії на Україну та Білорусь лише посилився, Лукашенко змушений захищатися і навіть сприяти Києву в економічних питаннях - попри те, що Майдан ідеологічно неприйнятний для білоруського режиму, вважає Єгоров. "Але при цьому сприяти так, аби не дратувати Росію", - додає він у розмові з DW.

Експерт нагадує офіційні дані, згідно з якими Київ - третій за величиною економічний партнер Мінська після Росії та ЄС: вісім відсотків торговельного обігу Білорусі припадає на Україну. Білоруська частка в українському товарообігу - п'ять відсотків. За підсумками дев'яти місяців 2016 року об'єм двосторонньої торгівлі склав 2,8 мільярда доларів США - це удвічі менше, ніж було до подій на Майдані.

Тож навіть якщо Білорусь і перебуває у союзі з Росією, яку Україна офіційно вважає агресором, нинішнє економічне партнерство важливе для обох сторін. Тим більше, що у січні 2016 року Мінськ та Київ відмовилися від взаємних торговельних обмежень, залагодивши протиріччя, пов'язані із застосуванням угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. "Це вписується у лінію відносин Білорусі з будь-якими країнами: продавати навіть чортам у пеклі які завгодно наші товари, якщо вони їх купуватимуть", - іронізує білоруський експерт.

Тактика без стратегії

10 листопада на зустрічі у Мінську білоруський віце-прем'єр Володимир Семашко і міністр регіонального розвитку України Геннадій Зубко визначили орієнтири для подальшої співпраці. Україна готова надати свою портову і трубопровідну інфраструктуру для транспортування нафти до нафтопереробних заводів Білорусі.

ЗМІ повідомляли, що Київ планує розвивати промислову кооперацію з білорусами, у тому числі у сфері військово-промислового комплексу, співробітництво в агропромисловому секторі та використання можливостей залізничних і водних транспортних коридорів. А Білорусь, своєю чергою, також має надію збільшити об'єм спільного виробництва і товарообіг з Україною до рівня восьми мільярдів доларів.

Не дивлячись ні на що, Мінськ вибудовує лінію добросусідських відносин з Києвом, переконаний Андрій Єгоров. Однак, за його словами, це радше схоже на політику дрібного підприємця, який не думає про стратегію: коли Україні потрібен цукор - Білорусь продає цукор, коли потрібне паливо - продає паливо. "Така позиція не означає довгострокового характеру закріплення на українському ринку з чіткою геополітичною орієнтацією", - додає експерт.

Олександр Сушко, своєю чергою, зазначив, що "у Києві ніхто особливо й не очікував, що Лукашенко буде солідарний з Україною в питаннях, які стануть предметом його конфлікту з Росією". Андрій Єгоров прогнозує, що і в майбутньому суперечлива позиція Білорусі у відносинах із Києвом ніяк не впливатиме на економічну кооперацію сусідніх країн. "Усі образи забудуться заради прагматичного боку співпраці, вигідного як Мінську, так і Києву", - резюмував експерт.