Гельмут Коль обіцяв перетворити східнонімецькі землі у "квітучі ландшафти", а в них раптом розцвів правий радикалізм. Факт, сумніватися у якому не доводиться, відколи стало відомо про серію вбивств мігрантів, здійснених у Німеччині за останні десять років угрупованням "Націонал-соціалістичне підпілля". Саме проблему праворадикалізму тематизує і німецький художній фільм "Войовниця" ("Kriegerin"), який починається з оргії насильства. Влаштованої в електричці бандою скінхедів. В авангарді - юна "нацистська наречена" Мариза, яку і зіграла Аліна Левшин. Її демонстративно піднята в гітлерівському привітанні рука опускається на голови беззахисних пасажирів. Ніби зграя голодних вовків, молодчики несуться вагонами, обираючи собі нові жертви.

Перевагу надають іноземцям. Мелькають залізні кулаки і смартфони з відеокамерами, націленими на тих, кого б'ють. Ллється кров. А за хвилину збуджені від безкарної агресії губи зливаються у поцілунку. Вже вдома, у ліжку, Мариза та бритоголовий вожак банди Сандро віддаються пристрасті, і ця пристрасть підігріта кров'ю і усвідомленням власного всесилля…

Немає нічого нового у тому, що кінематограф показує правих екстремістів грубими й безжальними монстрами, гіпертрофований мачизм яких задовольняють примітивні ідеології. Можливо, є й такі, хоча відомо, що у праворадикальне середовище потрапляють не тільки безперспективні юнаки з проблемних сімей, але й інтелігентні та забезпечені професорські синочки.

Польові дослідження режисера

Художній фільм "Войовниця" теж не усіх підряд записує в моральні виродки. Страшніше інше. Молодь і не думає приховувати свої татуювання та екстремістські погляди, а старше покоління сприймає це як норму. Ще у 1998 році режисер Давид Внендт звернув увагу на цю особливість нових федеральних земель. Тож за достовірність зображення нацистського середовища він ручається.

До того ж під час підготовки до зйомок фільму "Войовниця" він знову особисто заглибився в реальне право радикальне середовище: зустрічався з підлітками в підворіттях, марширував разом зі скінхедами, вивчав відповідну літературу. А жіночі образи режисер зібрав з портретів і біографій реальних неонацисток, з якими він спілкувався через реальний неонацистський сайт знайомств.

Нацисти чоловічої статі на екрані залишаються, за деякими винятками, взаємозамінним "гарматним м’ясом", без індивідуально прописаної психології. Але це не мінус кінокартини, а радше її концепція: в центрі подій дві героїні.

Дідусеві уроки

На плечі - татуювання "skingirl", на руці - "14 words", на грудях - свастика, а в серці - злість на весь світ. 20-річна Мариза заводиться з півоберта, і не пощастить тому, хто опиниться у неї на шляху. Чому і як ця грація з вибуховим характером і ніжною, як з'ясувалося, душею, потрапила в "коричневе" середовище, довго залишається таємницею для глядача.

Потім з'ясовується, що дідусь героїні був вірним солдатом фюрера, от і прищепив онуці крамольні думки. А тут ще й підозрілі сімейні обставини, які до кінця так і не пояснюються у фільмі, що, однак, на краще. Адже мимоволі напрошується думка: чи не є дідусь батьком своєї онуки? На щастя, режисер не доводить мелодраму до абсурду. І все ж довірлива дитина, якій дідусь розповів, яким хорошим був Гітлер, виросла в екзальтовану відірву, яка ненавидить іноземців, чорних, євреїв, політиків, поліцейських і всіх тих, кого звинувачує у своїх нещастях та проблемах країни. Втім, фільм дає своїй героїні шанс на радикальну переоцінку екстремістських цінностей, і вона повертається з неонацистського божевілля у нормальний людський світ.

Небезпечний поворот

Від Маризи, роль якої зі стриманим гнівом та чуттєвістю зіграла німецька актриса Аліна Левшин, яка народилася в Одесі та разом з батьками переїхала до Німеччини у шестирічному віці, не можна відвести погляд. Вона прекрасна і в приступах люті, і в страху, і в сумнівах, і в проявах нерішучої симпатії та ніжного кохання. Любити цей персонаж не заважає навіть свастика на її андрогенних грудях. Однак в цьому і полягає одна з головних проблем фільму! Еротизуючи образ цієї бунтарки і мучениці, фільм примушує цілком забути, що саме символізують татуювання на її юному і прекрасному тілі.

До того ж, якщо неонацисти так легко піддаються перевихованню, то, може, і не такий страшний чорт, як його малюють? Але чому ж тоді совість цієї блудної "мадонни" весь час мовчала, а прокинулась лише після зустрічі з юним афганським біженцем (до речі, найблідіший персонаж в цьому фільмі)? Зрозуміло, що розважальному фільмові потрібний мелодраматичний сюжет. Але коли "роуд-муві" завершується пострілом біля моря, то чи варто було взагалі вплітати в сюжет соціальну проблематику?

Обґрунтована тривога

Сам по собі хороший і образ іншої бунтарки - 14-річної відмінниці Свеньї, яка потрапляє до неонацистів після втечі від деспота-вітчима та дурнуватої матері. Проте і тут виникає питання: чого це раптом ця юна інтелектуалка бездумно "ковтає" примітивні байки неофашистів і отримує задоволення від товариства п’яних телепнів в татуюваннях? Лише тому, що їй обридла батьківська домівка? Занадто спрощено продемонстрований у фільмі конфлікт батьків і дітей як джерело неонацизму. Чи не пора емансипуватися і не перекладати всю провину на старше покоління?

Фільм "Войовниця" не дає переконливого пояснення захопленню молоді неонацистськими ідеями. Утім, режисер і не намагався знімати повчальний агітпроп. Енергетика цього фільму – от що головне. І вона страшна, енергетика правого краю. І дуже автентична. Чи не тому фільм "Войовниця" з успіхом був продемонстрований на німецьких та міжнародних фестивалях і завоював немало нагород. Тепер серед них і "Бамбі" за найкращу жіночу роль 2012 року виконавиці головної ролі Аліні Левшин.