Три роки тому в Україні набув чинності закон про державне фінансування політичних партій. Він створив механізм надання політичним силам бюджетних коштів для фінансування їхньої статутної діяльності та відшкодування витрат на передвиборну агітацію. Водночас партії зобов'язали щоквартально звітувати про своє майно, доходи та витрати, інформацію про які політичні сили мали подавати до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК).

Закон розроблявся за участі міжнародних експертів разом із коаліцією українських громадських організацій та аналітичних центрів. Він мав на меті зниження залежності партій від приватних донорів, передусім олігархів, та посилення прозорості фінансування політичних сил із дієвим механізмом їхнього покарання за порушення нових правил. Один із його співавторів, народний депутат Сергій Лещенко після ухвалення закону запевняв, що цей документ змусить українські партії змінитися.  DW перевіряє, чи вдалося за цей час досягти цієї амбітної мети.

Мільйони на рекламу

За даними громадського руху "Чесно", станом на початок 2019 року між українськими партіями встигли розподілити 1123 мільйони гривень. Щорічно сума грошей для партійного фінансування визначається за формулою, яка враховує показники мінімальної зарплати та кількості виборців, що брали участь в останніх парламентських виборах. І кожного року розмір пирога, який ділять між політичними силами, зростає. У 2016 році з цією метою виділили близько 391 мільйона гривень, у 2018 - вже близько 513,7 мільйона гривень.

Щоправда, самі партії не поспішають витрачати кошти на розбудову власних структур. Так, "Опозиційний блок" у 2017 році використав 6,4 мільйона гривень з отриманих від держави грошей, аби розрахуватися з телеканалом "Інтер" за боргами за 2015 рік. Тоді партія розміщувала на каналі рекламу до місцевих виборів. На рекламу бюджетні гроші радо витрачали й у "Народному фронті".

Фіктивні донори

Попри отримання державного фінансування та необхідність публічно звітувати про отримані та витрачені кошти, партії подекуди не побоюються й надалі заводити у свої каси гроші сумнівного походження. Так, у березні 2017 року перевірка НАЗК показала, що звіти "Батьківщини" містили дані про донорів партії, які насправді не здійснювали жодних внесків. Про те, що їхні дані були вказані у звітах, ці "спонсори" дізнавалися з вуст співробітників агентства. Аналогічну схему фінансування "Чесно" закинуло й "Блоку Петра Порошенка".

Втім, державні гроші поки не стали фактором, який би допоміг зробити українську партійну систему більш стабільною. Так, лідер минулих парламентських перегонів та, відповідно, найбільший отримувач державної підтримки - "Народний фронт" - навіть не збирається брати участь у позачергових виборах до Верховної Ради 21 липня. З шести парламентських партій, що отримували державне фінансування, лише дві, згідно з результатами останніх соціологічних опитувань, мають шанс увійти до нового складу парламенту. "Батьківщина" йде на вибори у майже незміненому вигляді, а "Блок Петра Порошенка" - після перейменування на "Європейську солідарність" і значних кадрових пертурбацій.

Більше грошей

Якщо до цієї парламентської кампанії гроші отримували лише ті партії, що подолали п'ятивідсотковий бар'єр на парламентських виборах 2014 року, вже після майбутніх виборів державні відрахування почнуть отримувати партії, які наберуть більше двох відсотків голосів виборців. Загалом на фінансування партійної діяльності у поточному році заплановано витратити 565,7 мільйона гривень. На додачу, ті політичні сили, що візьмуть участь у розподілі депутатських мандатів, зможуть претендувати на відшкодування витрат на передвиборну агітацію.

Голова Комітету виборців України Олексій Кошель прогнозує, що значні суми, які на це підуть, на тлі тріумфу партій, що позиціонують себе як "нові обличчя", призведуть до хвилі популістської критики на адресу закону про партійне фінансування. Втім, експерт застерігає від такого підходу. За його словами, завдяки закону партії отримали змогу бути менш залежними від олігархів - у деяких випадках із початком отримання державних грошей апарати політичних сил, які до цього офіційно складалися з декількох людей, почали стрімко "розширюватися". "Політичні сили фактично почали легалізовувати свої офіси, які раніше працювали втемну", - пояснює Кошель. Він переконаний, що прозора офіційна бухгалтерія партійних структур також стала важливим здобутком закону, адже тепер її можна порівнювати з реальними витратами партій на власну роботу та рекламу.

Віктор Таран, керівник Центру політичних студій та аналітики "Ейдос", який також брав участь у розробці закону про державне фінансування партій, відзначає - критика закону здебільшого пов'язана з завищеними очікуваннями від нього. Однак він є інструментом із дуже обмеженим колом задач - зробити партійні структури менш залежними від олігархів та змусити їх звітувати про свої фінанси. Втім, партії, що беруть участь у дострокових парламентських виборах, за словами експерта, здебільшого так і залишаються лідерськими проектами, створеними під вибори. Аби це змінити, потрібно ухвалювати новий виборчий кодекс та закон про партії, який би зробив їх менш авторитарними, пояснює Таран. Однак щодо перспектив таких змін він скептичний: "Політики не поспішають це робити, бо це змінить саму систему ухвалення політичних рішень, до якої вони звикли".