Російсько-український конфлікт неминуче призведе до перерозподілу сил на енергетичному ринку Європи. Адже європейці не на жарт занепокоїлись власною залежністю від поставок з Росії, до того ж зросли і їхні сумніви щодо надійності транзиту російського газу через Україну. Тож Євросоюз дуже зацікавлений у розширенні кола своїх постачальників та в розвитку альтернативних транспортних коридорів.

"Унікальне геостратегічне розташування"

Цілком ймовірно, що від прагнення європейцями диверсифікації найбільше виграє Туреччина. В неї є реальні шанси стати потужним центром транзиту та розподілу енергії біля південно-східних кордонів Євросоюзу. Достатньо лише поглянути на карту, аби зрозуміти: завдяки надзвичайно вигідному географічному розташуванню Туреччини між Європою та Кавказом, Центральною Азією, Близьким та Середнім Сходом така роль напрошується сама собою.

"Ми бачимо, що європейські та міжнародні компанії нині демонструють зростання інтересу саме до турецького енергетичного ринку", - розповів DW експерт німецької консалтингової фірми Con Energy Кристіан Ґрун. За його словами, справа не лише в "унікальному геостратегічному положенні" країни. Важливу роль відіграють і надзвичайно високі темпи економічного зростання останніх років, а також вражаюча динамічність турецького суспільства, що здебільшого пояснюється сприятливою демографічною ситуацією, адже середній вік населення на даний момент становить 30 років.

Особливе значення Кристіан Ґрун надає лібералізації турецького ринку: "В держави більше немає монополії, ринок тепер відкритий як для турецьких, так і для міжнародних компаній". Нові можливості вже стали предметом зацікавленості деяких європейських титанів, зокрема німецьких енергетичних концернів E.on та RWE. Експерт Con Energy переконаний, що нинішня внутрішньополітична криза, що викликана звинуваченнями прем’єра Реджепа Таїпа Ердогана в корупції та спробами уряду запровадити інтернет-цензуру, особливої ролі для потенційних інвесторів не відіграє.

На даний момент найважливіший проект - TANAP

Ключовим проектом, що покликаний забезпечити Туреччині статус стратегічно важливого енергетичного партнера ЄС, є так званий південний газовий коридор для постачання Європі в обхід Росії "блакитного палива" з прикаспійського регіону та з Середнього Сходу. Прокладання Трансанатолійського газопроводу TANAP (Trans Anadolu Pipeline) від східного до західного кордону Туреччини планують почати в 2015 році та закінчити в 2018-му. На даний момент ним розраховують щорічно транспортувати 16 мільярдів кубометрів газу із родовища "Шах-Деніз-2": 10 мільярдів транзитом в ЄС та 6 мільярдів - для власних потреб.

Окрім Азербайджану важливим енергетичним партнером Туреччини має стати і Курдський регіональний уряд Північного Іраку. За повідомленнями турецьких ЗМІ, Анкара домовилась з ним про поставки газу з 2017 року, починаючи від чотирьох мільярдів кубометрів. Однак до 2020-го року обсяги повинні зрости до 20 мільярдів кубометрів.

Роль Туреччини як транзитної країни може зрости ще більше у випадку вдалого розвитку газовидобутку у Східному Середземномор'ї. Так, Ізраїль вже видобуває "блакитне паливо" на власному шельфі, проте поки - лише для внутрішнього ринку. Якщо обсяги видобутку зростуть, може постати питання експорту ізраїльського газу в Європу. Тоді відповідний газопровід найімовірніше буде прокладений саме до Туреччини.

Аналогічну перспективу відкриває і запланована розробка великих газових родовищ біля берегів Кіпру. Щоправда, там все ж існує неабияка політична перешкода: острів розділений на дві частини, і Турецьку республіку Північного Кіпру визнала і підтримує лише Анкара. Хоча не виключено, що саме очікуваний газовий бум і дасть вирішальний поштовх політичному врегулюванню багаторічного конфлікту.

На даний момент TANAP залишається найбільш конкретним та важливим проектом, підкреслив в розмові з DW один з провідних турецьких спеціалістів з енергетичних питань Мехмет Огютчу. Однак одного лише газопроводу явно не вистачить для того, аби перетворити Туреччину в центр розподілу газу, вважає експерт: "Для цього потрібні не 16 мільярдів кубометрів, а 50-60 мільярдів". Тож поки не може бути й мови про те, що Туреччина кардинально зменшить залежність Європи від російського палива, зазначив співрозмовник DW. "Але Туреччині можна довіряти, адже вона є членом НАТО, ОЕСР, Ради Європи та прагне увійти в ЄС. Таким чином вона цілком може зробити свій внесок у диверсифікацію європейської енергетики", - переконаний Мехмет Огютчу.

Водночас наявні та заплановані турецькі газопроводи можуть використовуватись і для диверсифікації шляхів постачання в Європу російського газу. Адже Туреччина є одним з найбільших клієнтів "Газпрому" та з’єднана з Росією газопроводом "Блакитний потік", що проходить по дну Чорного моря. Він абсолютно придатний для транспортування газу державам Південної Європи.

Загалом у Туреччини є усі шанси стати новим центром транзиту та розподілу направленого в Європу газу. Так вважає і Фатіх Біроль, головний економіст Міжнародної енергетичної агенції. В інтерв’ю DW він заявив, що "Туреччині належить ключова роль у глобальній енергетичній політиці. Завдяки власному географічному розміщенню вона може стати надійною транзитною країною для поставок енергоносіїв".