Турецького прем’єра Реджепа Таїпа Ердогана та президента Сирії Башара Ассада колись вважали ледь не архітекторами нового турецько-сирійського партнерства. На витку дружби, члени родин керівників двох держав навіть відпочивали разом.

Але ця близькість поволі зникла з початком придушення режимом Ассада протестів, які починалися мирними виступами громадян. Турецька влада відтоді публічно висловлювалася на підтримку опозиційних сил у Сирії. "Вони хочуть показати, що встали на правильний бік історії - на бік повстання. Турки прагнуть допомогти опозиції, але водночас не хочуть бути втягнутими у війну", - каже Фолькер Пертес, експерт берлінського фонду "Наука і політика".

Наслідки збройного конфлікту Туреччини з Сирією важко спрогнозувати. Туреччина на кордоні з Сирією має відразу двох противників: сирійську армію та активістів Робітничої партії Курдистану. Курди, яких називають найбільшим народом без державності, проживають, здебільшого, у Туреччині, Іраку, Ірані та Сирії. Вже майже тридцять років РПК воює за державність або ж принаймні отримання автономії. Головний удар курдські сепаратисти спрямовують в основному на турецькі цілі.

Зближення з Арабським світом

У 1990-х роках Дамаск підтримував сепаратистів з ПКК, надаючи їм безпечний притулок на сирійській території. Частково Дамаск хотів цією підтримкою покарати Анкару за тодішні хороші відносини з Ізраїлем. У період "Холодної війни" Туреччину та Ізраїль вважали прозахідними країнами, тоді як Сирія орієнтувалася на Радянський Союз.

Із завершенням доби "Холодної війни" розбіжності між Туреччиною та Сирією стали не настільки очевидними. 2002-го року до влади у Туреччині прийшла ісламська партія Справедливості та розвитку на чолі з Ердоганом. Її керівництво робило все задля посилення турецького впливу в Арабському світі: це переслідувало як геополітичні інтереси, так і економічні, посилюючи турецький експорт. У цьому контексті добрі взаємини з сусідньою Сирією відігравали особливу роль у турецьких планах. Туреччина навіть проявила себе як посередник на мирних переговорах між Сирією та Ізраїлем.

Ворог мого ворога

Одначе ці переговори завершилися з початком ізраїльської операції "Литий свинець" у Газі на початку 2009-го року. Відтоді турецько-ізраїльські відносини радикально погіршилися, тоді як Анкара почала ще більше зближатися з ісламськими країнами, зокрема й з Сирією.

Але це політичне партнерство не протрималося довго й останніми місяцями перетворилося на відкрите протистояння. Сирійська армія знизила рівень присутності на північно-східній ділянці кордону, де компактно проживає курдська меншина. Саме так цей регіон потрапив під ще більший вплив місцевих курдських активістів. Їхній політичний провід пообіцяв не атакувати турецьку армію. Втім, деякі оглядачі зауважують, що місцеві курди тісно працюють з режимом Ассада, що не викликає жодного захоплення Анкари.

Тим не менше, Анкара не бажає бути втягнутою у сирійське протистояння. "Туреччина воліла б усунення Ассада від влади силами опозиції, на які вона могла б мати більший вплив. Виступати ж воюючою стороною, яка насаджує зміну влади, вона не бажає", - зазначає Пертес. Замість цього Туреччина дозволяє сирійській опозиції через турецьку територію поповнювати арсенали зброї. Відкривати фронт проти турків не бажає й Башар Ассад. "Це б пришвидшило крах його правління", - каже Пертес.