Не секрет, що левову частку футбольних мільярдів приносять телетрансляції.

За право показу в телеефірі чемпіонату світу 1986 року світова федерація футболу ФІФА отримала близько 50 мільйонів доларів, у 2006 році це вже коштувало 1,5 мільярди, розповів колишній керівник відділу маркетингу ФІФА Ґідо Тоньйоні. Щоб ці шалені кошти могли хоча б частково окупитися, футбольна трансляція триває до трьох годин – удвічі більше, ніж, власне, сама гра.

Це пояснюється насамперед численними рекламними вставками та вікторинами. Причому для приватних телеканалів вони відіграють значно більшу роль, ніж для громадсько-правових, що фінансуються за рахунок телевізійного збору з громадян.

Інтерв'ю навпроти рекламних щитів

Керівник "Спортивного огляду" ("Sportschau") німецького громадсько-правового телебачення Штеффен Сімон, тим не менше, вважає свою роботу інформаційною журналістикою. "Футбол став частиною нашої культури, цим він елементарно відрізняється від звичайного шоу",- каже він.

Але Сімон також визнає, що деякі "особливості" цієї роботи діють на нерви. Наприклад, інтерв'ю повинні вестися навпроти рекламних щитів спонсорів. Це обумовлено угодами з Німецькою футбольною лігою (DFL).

І боронь Боже, без дозволу знімати за межами поля, у коридорах, звідки виходять гравці, так званій "мікс-зоні". В таких випадках компанії вже погрожували відібрати право на ведення трансляцій, пригадує керівник "Спортивного огляду" власний неприємний досвід. Свої зауваження до ситуації з висвітленням спортивних подій має і колишній головний редактор "Актуальної спортивної студії" на телеканалі ZDF Томас Фурманн.

Хоча він не вважає, що існує загроза для свободи слова: "Треба бачити все у комплексі. Існують відкриті для громадськості прес-конференції, на яких можна ставити також неприємні, жорсткі запитання".

Прозорість?!

Набагато скептичніше оцінює те, як висвітлюються спортивні події, експерт Гельмут Діґель. Колишній президент Німецької федерації легкої атлетики (DLV) скаржиться на дискримінацію багатьох видів спорту. Чимало з них не потрапляють на телебачення, оскільки майже всі гроші витрачаються на футбол, автоспорт та бокс.

На думку Діґеля, спорт на телебаченні – це чистої води шоу: "Між федераціями та телебаченням діють агентства, які мають одне-єдине завдання: створювати позитивних імідж спонсорам, завдяки вигідному для них інформаційному тлу".

Ще один колишній функціонер ФІФА зі Швейцарії Ґідо Тоньйоні звинувачує телеканали в приховуванні реальних коштів, які вони сплачують за права на трансляції. "Телебачення, преса, всі хочуть прозорості, щоб вона існувала щодо кожного підприємства. Вони хочуть знати, скільки хто заробляє. Але у скільки обходяться телебаченню в Німеччині права на трансляції, дізнатися неможливо. У Швейцарії також. А чому, власне? Поясніть мені, чому?!"

У Берліні створена мережа інвестигативних журналістів, тобто, тих, хто займається журналістськими розслідуваннями, під назвою "Netzwerk Recherche". Саме її представники запросили на дискусію низку функціонерів, щоб дослідити питання якості та вартості спортивних репортажів.

Однак людина, якій напевно відомі конкретні цифри, генеральний директор Німецької футбольної ліги Крістіан Зайферт, від участі в "круглому столі" відмовився. Учасники припускають, що йому не сподобалась тема заходу: "Від спортивного інформування до інсценування подій".

"Повія платить"

Один з тих, хто не сприймає тренд до інсценування, це спортивний репортер Гайо Зепельт. Висвітлюючи змагання з плавання, він часто помічав, як найкращі спортсмени світу демонструють підозріло швидкий час. Зеппельт почав заглядати за лаштунки і швидко здобув репутацію критичного детектива від журналістики.

Сьогодні він входить до редакції допінгу, створеної шефом "Спортивного огляду" Стеффеном Сімоном. Більше ніде подібної редакції немає, нарікає Зеппельт: "Це призводить до того, що міжнародні спортивні організації дедалі більше відштовхують німецьку пресу. Я знаю колег, роботу яких жорстко регламентувала ФІФА. А міжнародна федерація велоспорту (UCI) категорично відмовляється давати нам інтерв'ю".

Утім, Штеффен Сімон дотримується думки, що змінити ситуацію, в якій опинилась спортивна журналістика, дуже складно. "Стосунки між футболом і телебаченням - як між клієнтом борделю та повією, лише із тією різницею, що повія у даному разі за все платить",- так заявляє шеф спортивної редакції Сімон. Ця його відвертість наштовхує на роздуми.

Автори: Марсель Фюрстенау, Захар Бутирський
Редактор: Наталя Неділько