Майже чотири десятиліття залізна завіса проходила посеред Німеччини та Європи. Стіни, колючий дріт і сторожові вежі розділяли сім'ї та друзів. Те, що колись було розділеним, зараз об’єднує природа: Зелений пояс є першим загальнонімецьким проектом з охорони природи.

"BT11" в містечку Кюлюнгсборн, що неподалік від Ростока - це сторожова вежа часів НДР. У період між 1973 та 1989 роками прикордонники стежили звідти за так званими біженцями республіки, які прагнули морем втекти на Захід. Сторожова вежа нині є пам’яткою історії і однією з останніх подібних об’єктів, яких колись тут було понад 70.

Через 25 років після падіння "залізної завіси" на колишньому кордоні між Сходом і Заходом місце, де проходила смуга смерті, стало благословенням для природи. Зелений пояс між Ельбою-Альтмарком і Вендландом магічним чином приваблює перелітних птахів. Великі зграї гусей, лебедей, качок і журавлів зупиняються тут на перепочинок під час осіннього перельоту на південь.

95 із загальної довжини Ельби в 1091 кілометр довго належали до закритої зони внутрішньонімецького кордону. Недалеко від села Ленцен вона є однією з останніх близьких до природи річок в Німеччині. З її перемінливим рівнем води, Ельба формує заплави і створює унікальний природний рай. Біосферний заповідник ЮНЕСКО " Річковий пейзаж Ельби" займає площу близько 375 тисяч гектарів.

Головним завданням НДРівської стіни був зрив спроб втечі власного населення. Це відрізняє її від інших прикордонних укріплень, які споруджувались для охорони кордону від загроз ззовні. У Гетенслебені можна побачити частини внутрішньонімецької прикордонної споруди в їхньому первісному стані, в тому числі стіни, сторожові башти і протитанкові перешкоди.

У північній частині регіону Гарцфорланд домінують пагорби. Тут велосипедистів запрошують проїхатись вздовж Зеленого поясу трасою довжиною в 70 кілометрів між Горнбургом та Ілзенбургом. Під час подорожі можна роздивитись фруктові плантації, поля та алеї каштанів, а також помилуватись незайманою природою і залишками колишніх прикордонних споруд.

Розташована на колишньому внутрішньонімецькому кордоні, гора за часів розділеної Німеччини була недоступною для мешканців Сходу і Заходу і стала символом поділу країни. З падінням стіни Брокен знову опинився в географічному центрі Німеччини і став популярним місцем відпочинку туристів. Сюди можна дістатися пішки або спеціальним маршрутом залізниці.

Пам’ятник у Зорге, що неподалік від Вернігероде, представляє собою коло з мертвих дерев. Воно має діаметр 70 метрів. Як символ об'єднання двох німецьких держав дерева встановлені безпосередньо на колишній смузі смерті. За задумом художника Германа Пріґанна, стіна повинна повільно заростати рослинами і таким чином навіювати роздуми про тління й процвітання.

Нині тільки прикордонний стовп нагадує про колишній внутрішньонімецький кордон у Вартенберзі біля Нордгаузена. У тіні залізної завіси на колишньому кордоні оселились рідкісні види тварин і рослин, яким загрожує вимирання, як, наприклад, чорні лелеки або орхідеї.

Починаючи від 1995 року, на колишньому КПП Дудерштадт-Ворбіс розмістився прикордонний музей. З 1973 по 1989 рік цим пунктом перетину між селами Герблінгероде на заходному боці й Тайстунген на східній стороні скористались майже шість мільйонів подорожуючих. На площі в тисячу квадратних метрів тут інформують про історію німецького поділу.

За часів "залізної завіси" гора Штрауфхайн з розвалинами середньовічної фортеці на вершині опинилась у закритій зоні. Доступ до неї мали лише східнонімецькі прикордонники. Розвалини перетворили на сторожову вежу й пост для прослуховування. Лісові хащі ставали дедалі густішими, й поступово це місце перетворилось на "гору мрій". 3 грудня 1989 року гору знову відкрили для всіх.

У невеличкому селі Медларойт завершується наша подорож зеленим поясом Німеччини. Американці назвали це селище "Маленький Берлін", оскільки воно, як і старший брат - місто Берлін, - стало символом поділу Німеччини. Маленьке село до 1989 року розділяла бетонна стіна 700 метрів завдовжки та 3,4 метрів заввишки.